Станція "Золоті ворота" — справжня перлина столичного метро. Вона вважається найкрасивішою не тільки у Київському метрополітені, а й однією з кращих у світі. "Золоті ворота" відкрили 31 грудня 1989 року разом із ще двома станціями — "Палац спорту" й "Кловська" (тоді вона мала назву "Мечникова"). Таким чином, вперше була порушена майже 40-літня традиція перерізування "червоної стрічки" у чергову річницю Жовтневої революції. Початок роботи цих станцій ознаменував собою запуск нової, Сирецько-Печерської (зеленої) лінії київського метро, що стала третьою за рахунком у Києві. Лінію взялися проектували ще у середині 1970-х років, закінчили проект у вересні 1981 року, а через рік стартувало будівництво. Але за різних причин справа затяглася, і тільки напередодні нового 1990 року кияни нарешті отримали щедрий подарунок від метробудівців.
Мітинг на станції "Золоті ворота" у день відкриття. 31 грудня 1989 року
Головна з перших трьох — пересадочна станція "Золоті ворота". Вона розташована у самому центрі міста і отримала свою назву через близькість видатного пам'ятника історії та архітектури — Золотих воріт. У сиву давнину ця брама слугувала центральним в'їздом до Києва. Оригінальні ворота не зберігся, але всередині спеціального павільйону, що їх імітує, можна побачити автентичні рештки, датовані часами Київської Русі.
Глибина закладання станції близько 95 метрів, що робить її найглибшою на "зеленій" гілці. Станція "Золоті Ворота" трисклепінна, колонна, острівного типу з довжиною платформи 102 метри. Цікаво, що при проектуванні "Золотих воріт" склепіння станції врізали у старі тунелі перегону "Хрещатик" – "Університет", які на той час за первісним призначенням вже не функціонували. Але для зміцнення склепіння тунелі на цій ділянці довелося укріпляти. Нова станція не тільки відкрила собою Сирецько-Печерську гілку, а ще й стала важливим вузлом для пересадки пасажирів на Святошинсько-Броварську (червону) гілку. До речі, деякий час після запуску "Золоті ворота" працювала тільки як пересадочна станція, оскільки вихід з неї на поверхню не був готовий.
Верхній вестибюль станції вбудований у старий будинок імперської доби, який розташований навпроти Золотоворітського скверу, а бічною частиною виходить на Володимирську вулицю. З верхнього вестибюля існує два виходи: один виводить на шумну Володимирську, а інший — до Золотих воріт і однойменного скверу. Виходи облаштували максимально тактовно, із збереженням старої архітектури. Окрім цього, в будинку, де розташовано вестибюль, знаходиться дирекція київського метрополітену. Час від часу вестибюль станції використовують для проведення показів та виставок.
Центральний зал станції "Золоті ворота"
Головною прикрасою "Золотих воріт", безумовно, є численні мозаїки, зроблені вручну зі стилізацією під давнину. Цікаво, що спочатку станція планувалася зі звичайним стандартним для метрополітену тих часів опорядженням. Але потім було вирішено переробили проект і створити фактично музей історії Києва під землею. Тут можна побачити зображення видатних персонажів давньоруських часів і архітектурних шедеврів Києва, створених нашими пращурами тисячу років тому. Це собори Святої Софії, Успенський (у Києво-Печерській лаврі) і Михайлівський, а також церкви: Кирилівська, Богородиці Пирогощі, Десятинна, Іринінська, усипальниця князів — церква Спаса на Берестові. Серед персоналій, викладених з кольорової мозаїки, яка нагадую смальту, можна побачити перших Лаврських святих Антонія та Феодосія, засновників Києва братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, лікаря Агапіта, Нестора Літописця, зодчого Петра Мілонега, давньоруських князів Володимира, Святослава, Ольгу, Ігоря. Слід сказати, що до останнього дня перед відкриттям ці зображення не були погоджені з представниками влади, і вважалося, що станцію будуть прикрашати лише давньоруські орнаменти. Тож архітектори, коли відтворювали храми, значною мірою ризикували кар'єрою. Але, на щастя, то були часи занепаду СРСР, і ідеологічне наповнення вже не контролювалося так суворо, як раніше.
Автори станції — архітектори Вадим та Борис Жежеріни, Федір Заремба, Анатолій Крушинський, художники Станіслав Адаменко, Марія Ралко, Григорій Корінь, Володимир Федько. Після здобуття Україною незалежності авторський колектив станції "Золотих ворота" став лауреатом Державної премії України. Їх імена увічнені на табличці, встановленій на одному з пілонів. Із часу відкриття "Золоті ворота" неодноразово входили у рейтингові списки кращих станцій метро у світі за версіями різних іноземних видань.
Меморіальна табличка з іменами архітекторів і художників
Через велику глибину закладання, як й на інших подібних станціях, на "Золотих воротах" працюють два ескалатори з проміжним вестибюлем. Він також прикрашений мозаїкою. Якщо піднятися першим маршем ескалатора, зупинитися і уважно придивитися до стіни, можна прочитати мозаїчний напис "Слава Україні", який тишком виклали будівники.
Проміжний вестибюль станції "Золоті ворота"
У 1989 році за подібне гасло ще можна було отримати проблеми, тож сміливці певною мірою випередили час. Головний архітектор станції Вадим Жежерін згадував, що коли після урочистого мітингу відкриття станції в центральний зал зайшли перші пасажири, то раптом без попередньої домовленості вони стали вголос співати українські пісні.
Люстри станції, що нагадують панікадило Володимирського собору
Ще однією візитівкою станції, безсумнівно, стало освітлення. Його забезпечують величезні металеві люстри, які згідно задуму повинні були асоціюватися зі світильниками у давньоруських храмах. Правда, тут художники припустилися певної помилки, оскільки люстри, скоріш, нагадують панікадило у Володимирському соборі, збудованому у ХІХ столітті. Але то вже не має значення, адже м'яке світло, що падає на обличковані мармуром склепіння, які певною мірою імітують древню плінфу, створює неповторну атмосферу справжньої стародавньої споруди.
