Станція метро "Хрещатик" однойменна центральній вулиці Києва. Одна з п'яти найстаріших в місті, вона відноситься то так званої першої черги метрополітену. Була відкрита 6 листопада 1960 року. Сама станція пілонного типу. Спорудження велося силами підприємства ''Київметробуд''. У розробці проекту, будівництві та оздобленні станції брав участь великий авторський колектив. Це славнозвісний Анатолій Добровольський, один з головних авторів відродженого з попелу війни Хрещатика, архітектори Микола Коломієць, Віктор Єлізаров, Геннадій Гранаткін, Ігор Масленков, Станіслав Крушинський та інші відомі фахівці.
Дошка пошани на місці майбутньої станції. 1957 рік
Варто зауважити, що при повоєнному відродженні головної вулиці для будівлі, де згодом розташували станцію метро, заздалегідь передбачили місце навпроти нинішньої вулиці Прорізної. І коли у другій половині 1950-х років Хрещатик вже було забудовано, цей майданчик стояв вільним і був прихований від очей киян величезною районною Дошкою пошани.
Розуміючи важливість та центральне розташування станції, автори прикрасили її у національному українському стилі. Станційна зала оздоблена золотисто-червоними майоліковими килимами з рослинними орнаментами, зверху змонтовані металеві латунні карнизи з зображеннями соняшників і кукурудзи. За карнизами ховаються великі лампи, які підсвічують станцію. Кабельні колектори, що виходять на колії, знаходяться за красивими металевими дверима, на яких відбито дату відкриття станції — 1960 рік. Високохудожньо виконані навіть вентиляційні решітки на платформах, тут застосоване алюмінієве художнє литво.
Будівництво метро на Хрещатику. Березень 1959 року
Найякісніший білий мармур для обличкування пілонів і конструкцій було привезено з Прохоро-Баландинського родовища, одного з найкращих кар'єрів Південного Уралу, що на сьогодні вичерпаний і закинутий. З цього мармуру на станції "Хрещатик" зробили навіть лави для пасажирів, де можна присісти в очікуванні потяга. Тут вдало поєднали мармур і дерево. Первісно колійні стіни на станції були одягнені звичайною кахельною плиткою, яку для створення єдиної композиції згодом також замінили на мармур.
Станція метро ''Хрещатик'' має рекордну кількість наземних вестибюлів, що ведуть у різних напрямках,— їх цілих три. Головний розташований безпосередньо на Хрещатику з невеликим відступом від червоної лінії забудови. Це велика будівля, вдало вписана в загальний ряд будинків центральної вулиці міста. Цікаво, що первісно про розташування станції метро тут мова не йшла. Будівля проектувалася для найбільшого тоді у Києві ресторану. І згодом три верхні поверхи зайняв ресторан із назвою "Метро", який відкрили у 1963 році. Тут нараховувалося майже півтора десятки залів, які вміщували близько 1600 відвідувачів. На верхньому поверсі працювали великий зал у приміщенні та чудовий літній відкритий майданчик на балконі з видом на Хрещатик. Вхід із лівого крила будівлі вів до магазину кулінарії, закусочної та кафе-кондитерської. До речі, в ресторані пропанували й власні фірмові блюда — велику котлету ''Метро'' з м'яса індички з маслом усередині та салат "Метро". Зараз ресторан вже не існує, ця велика будівля перетворена на бізнес-центр ''Хрещатик-Плаза''. Натомість перший поверх у лівому крилі займає один з популярних ресторанів фаст-фуду.
Праворуч вхід до ресторану "Метро". Кінець 1960-х років
Другий наземний вестибюль, що веде на Липки, розташований неподалік центральної будівлі Нацбанку на узвишші Печерського плато. Його відкрили у 1965 році, і до речі, цей вихід став найдовшим у київському метро — щоб вийти на вулицю Інститутську, треба піднятися двома ескалаторами з великим проміжним вестибюлем між ними.
Верхній вестибюль станції "Хрещатик" на вулиці Жовтневої революції (нині вулиця Інститутська). 1960-ті роки
Саме з цього вестибюлю у 1970 році зробили третій вихід зі станції. У цьому разі окремий павільйон не будували, а облаштували вихід на першому поверсі будинку на вулиці Карла Маркса (нині Архітектора Городецького), 13, де до 1917 року містилася дореволюційна меблева фабрика Йосипа Кімаєра. Вимітимо, що зробили вихід максимально тактовно без руйнації важливої пам'ятки архітектури, що є елементом так званого київського Парижу.
Монтаж ескалаторів на станції "Хрещатик". Січень 1960 року
Станція метро "Хрещатик" є ще й важливим пересадочним вузлом між Святошинською-Броварською (червоною) та Теремківсько-Оболонською (синєю) гілками метрополітену. В штатному режимі між станціями "Хрещатик" та "Майдан Незалежності" сполучення здійснюється за допомогою чотирьох ескалаторів, які працюють в обох напрямках. У пікові години, коли кількість пасажирів сягає десятки тисяч, ескалатори працюють лише в режимі пересадки зі станції "Майдан Незалежності" на станцію "Хрещатик". Для тих, хто хоче скористатися пересадкою у зворотному напрямку, існує спеціальний пішохідний тунель довжиною в декілька сотень метрів. Працівники метрополітену інколи досить іронічно називають його "тропою здоров'я". Планувалося також будівництво додаткового горизонтального пересадочного вузла, так званого тріелатора, яке до сьогодні так і не відбулося.
До 50-ліття Київського метрополітену у 2010 році випустили серію жетонів, на яких зображені п'ять перших станцій, серед них є й "Хрещатик". Також обриси станції увічнено на декількох серіях значків та іншої сувенірної продукції. З 1986 року станція "Хрещатик" входить до списку пам'яток архітектури місцевого значення.
