Вулиця Велика Житомирська

 Вулиця Велика Житомирська з’явилася ще в ХІ столітті як важлива ланка в так званому Місті Ярослава. Тоді вона з’єднала Лядські ворота, розташовані в низині біля Козячого болота (нині Майдан Незалежності), Софійські ворота біля Софійського монастиря і Львівську браму на однойменній площі. З останніх і починався старовинний шлях, що веде в бік Житомира й далі на захід.

 До утворення  в 1792 році Волинської губернії дорога називалася Львівською, завдяки її географічному розташуванню. Але після Другого поділу Польщі і приєднання Житомира до Російської імперії, дорога отримала назву на честь цього міста. Відомо, що вже в XVII столітті на ній розташовувалося дві церкви: Стрітенська − біля Львівської площі та Іоанна Златоуста − на перетині з Володимирської вулицею.

 Після того як Київ став центром утвореної Київської губернії, для адміністрації, яка постійно росла, знадобилася окрема будівля. На початку ХІХ століття її звели в Маріїнському парку на Липках. Але кількість губернських чиновників збільшувалася настільки швидко, що незабаром двоповерхове приміщення стало занадто тісним. Якраз до цього часу в зв'яку з занесенням старих фортечних валів, територію поблизу святої Софії розчистили. Влада вирішила побудувати на площі між Софійським і Михайлівським монастирями цілий адміністративний комплекс. Його спорудили в стилі класицизму, що домінував у ті часи. Велична урядова будівля мала викликати благоговійний острах у мешканців - прохачів. Одну частину комплексу склали так звані Присутствені місця. Так колись у Російській імперії називали державні адміністративні органи. Другу частину відвели під Старокиївську поліцейську дільницю й пожежну команду. Спочатку будівля Присутствених місць була двоповерховою, згодом її надбудували до трьох поверхів. Тут розмістилися повітовий суд, Київська палата цивільного і кримінального суду та інші відділення губернського правління. Про панувавше хабарництво чиновників у Присутствених місцях киянин Олександр Паталєєв, відомий в дореволюційній пресі під псевдонімом Старий Грішник, залишив цікаві мемуари. Зараз у будівлі на вулиці Володимирській, 15 розташовується Апеляційний суд Київської області та різні структури МВС України.

Присутствені місця. 1880-ті роки

 Пожежне депо з високою дозорчою вежею на розі вулиць Великої Житомирської та Володимирської збереглося донині. Зараз тут міститься Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій. До сьогоднішнього дня подібних конструкцій у Києві залишилося вього дві. Другу, колишню пожежну вежу займає Музей Чорнобиля на Подолі.

 Після спорудження адміністративного комплексу, вулиця фактично виявилася поділеною на дві частини, що було офіційно зафіксовано з 1869 року. Її частина, що спускається від Присутніх місць до сучасного Майдану Незалежності, отримала назву Малої Житомирської, а решта ділянки, від вулиці Володимирської до Львівської площі, − Великої Житомирської.

 Майже навпроти будівлі Присутніх місць розташовується перший будинок по парній стороні вулиці. Зараз його займає Дипломатична академія України. Відомий київський архітектор Олександр Беретті свого часу звів будівлю як особняк для богача-аптекаря Ейсмана.

 Пізніше з допомогою меценатів будівлю викупили для Київського реального училища. Його вихованцями стали багато відомих киян. У тому числі, й архітектори, які в майбутньому розбудовували Велику Житомирську, − Єрмаков, Альошин, Ніколаєв-молодший та інші. Незважаючи на відносно невелику довжину вулиці, список відомих людей, які жили тут може зайняти цілу сторінку. Серед них, видатні вчені, письменники, композитори, актори, такі як Панас Мирний, Кирило Стеценко, Амвросій Бучма, Євген Патон. Найстаріше із житлових приміщень на вулиці під №6/11 розташовується навпроти пожежної каланчі та відоме як будинок зі Старокиївською аптекою. Тут жив відомий археолог, історик мистецтва Адріан Прахов, під керівництвом якого були оформлені інтерʼєри Володимирського собору.

Будівля Релігійно-Просвітницького товариства з церквою. 1890-ті роки

 У 1870-ті роки розібрали старовинну церкву Іоанна Златоуста на Великій Житомирській, 9. Деревʼяне приміщення церкви ще в 1631 році збудували з використанням конструкцій старої церкви Миколи Притиска на Подолі. Після того як вулиця розрослася, патріархальна сільська церква перестала вписуватися в нову забудову. Парафію перенесли на Галицьку площу (тепер Перемоги), там освятили нову церкву на честь Іоанна Златоуста. На місці ж деревʼяного храму виросла будівля Релігійно-Просвітницького Товариства з церквою. Зберігаючи спадковість, її освятили на честь Іоанна Златоуста. Будівля без храмової прибудови збереглася, а зараз там знаходиться Міністерство регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ України.

 Нинішній вигляд Великої Житомирської вулиці практично повністю сформувався на початку XX століття. В основному забудова була представлена прибутковими будинками, зведеними в різних архітектурних стилях. Більшість житлових приміщень тут призначалися для довгострокової оренди. Деякі будинки через характерні особливості отримали свої неофіційні імена. Так, прибутковий будинок № 32, збудований архітектором Ледаховським, відомий як Будинок зі зміями.

 Крім житла, адміністративних будівель, церков, на Великій Житомирській зʼявився один із найстаріших київських кінотеатрів, що зберігся до нашого часу. Тоді він називався «Ліра», а зараз кінотеатр ім. Чапаєва, він розташташовується в будинку з № 40, фактично на Львівській площі.

Будинок житлового кооператива «Радянський лікар». 1930-ті роки

 Ще один будинок, який має власне імʼя та прославився на весь світ, був зведений у роки перших пʼятирічок у 1928-1930-ті роки, на розі Великої Житомирської і Стрілецької. Це №17 – знаменитий Будинок лікаря. У 1920-ті роки, коли в Києві практично не велося житлове будівництво, архітектор Павло Альошин спроектував і збудував з кольорової цегли дивовижний чотирьохповерховий будинок. Замовником виступила не держава, а житловий кооператив «Радянський лікар». Будівля була настільки вдало спроектована та ергономічно оформлена всередині, що увійшла до Британської енциклопедії як один зі зразків конструктивізму. Сам Альошин жив у одній із квартир цього будинку майже три десятиліття. У 1979 році на фасаді будівлі відкрили меморіальну дошку з горельєфом архітектора.

 У радянський період здійснювалися точкові вкраплення житлових будинків на вулиці, які часто були недоречні. Триває це й сьогодні, але в цілому вулиця зберегла присутній їй шарм. Більшість старовинних будинків встояли, хоча деякі з них пустують та перебувають в аварійному стані.