Золотоворітський сквер — державний природничий пам’ятник місцевого значення. Це невеликий, але дуже затишний зелений острівець посеред вируючого життя центру столиці. Ще за княжих часів тут були насипані потужні земляні вали і побудовані знамениті Золоті ворота — центральний, парадний в’їзд у "місто Ярослава". Залишки укріплень зберігалися аж до 1830-х років. Під час будівництва Нової Печерської фортеці їх вирішили демонтувати. На місці валів проклали вулиці — Ярославів Вал та Прорізну. Тоді на перехресті двох нових міських артерій утворилася невеличка площа, в 1869 році названа Золотоворітською. Руїни воріт які розкопали, а потім законсервували за наказом імператора Миколи І, опинилися просто посередині нової міської площі.
Вид на Золоті ворота і сквер. Початок ХХ століття
Спочатку передбачалося, що частина цієї території відійде під будівництво Володимирського собору. Однак, пізніше від цієї ідеї відмовилися. Поступово Золотоворітську площу почали впорядковувати, і вона перетворилася на маленький сквер розміром у півгектара. Сквер був офіційно закладений у 1870 році, а через десять років розширений. Він полюбився киянам і з часом став чудовим місцем для прогулянок та відпочинку. Дослухавшись до побажань городян, влада продовжила благоустрій зеленого острівця. У 1899 році тут встановили красивий фонтан, відлитий на знаменитому заводі Термена.
Він являє собою велику чавунну чашу, до якої, окрім основного потоку, виливається ще й вода, що тече з пащі левів. Згідно із популярною міською байкою, морди страшних тварин надзвичайно схожі на одного з майстрів заводу. Нібито так робітники помстилися за жорстоке ставлення до них з боку майстра. Однак, звичайно, це всього лише легенда, яку люблять розповідати біля кожного із фонтанів Термена, що збереглися в парках та скверах Києва до наших днів.
Кияни в Золотоворітському сквері. 1890-ті роки
Золотоворітському скверу пощастило, і він вдало пережив всі революції та війни, що буквально посипалися на Київ у першій половині ХХ століття. Після Другої світової війни, наприкінці 1940-х років, сквер був наново впорядкований. Тоді ж відремонтували фрагменти Золотих воріт, що збереглися і встановили на них анотаційну табличку. Незабаром сквер став місцем збору неформальних клубів київських шахістів. У теплу пору року під тінню київських каштанів тут влаштовувалися численні баталії на шахових дошках.
Однак, приблизно в ті ж роки будинки на прилеглих вулицях стали займати різні закордонні представництва. Тому шахістів добровільно-примусово перевели у парк Шевченка, де вони збираються, до речі, і по сьогоднішній день.
Золотоворітський сквер. 1949 рік
До святкування 1500-річчя заснування Києва в 1982 році був урочисто відкритий музей, споруджений навколо руїн Золотих воріт. Він постав у вигляді триярусного павільйону з копією церкви Благовіщення. Також реконструкції піддався сквер. Тоді його доріжки замостили цеглою. Якщо пройтися ними сьогодні та уважно придивитися, можна побачити дату — "1982".
Пам’ятник Ярославу Мудрому біля Золотих воріт. 2010-ті роки
За останні три десятиліття сквер не тільки не втратив популярності, але, навпаки, ще більше розквітнув. У 1997 році за проектом, на той час уже покійного знаменитого скульптора, Івана Кавалерідзе в сквері встановили пам’ятник Ярославу Мудрому. Згідно із задумом художника, великий князь сидить біля Золотих воріт, тримаючи в руках макет Софії Київської, що споруджується по його волевиявленню. Гострі на язик кияни відразу охрестили пам’ятник на свій лад, назвавши його дещо грубувато: "Мужик з "Київським "тортом". Це завжди викликає сміх туристів, які збираються біля пам’ятника на початку екскурсії та вперше чують цей жарт.
Паркова скульптура "Кіт Пантюша". 2017 рік
Пізніше сквер став потроху "обростати" елементами паркової скульптури, звичайно, несумісними з пам’ятником князю Ярославу, проте вельми кумедними і такими, що привертають увагу екскурсантів. У 1998 році в кутку з боку вулиці Лисенка з’явилася зворушлива бронзова фігурка — своєрідний пам’ятник коту. Ініціаторами її встановлення стали власники сусіднього ресторану "Пантагрюель". Так вони увічнили улюбленця відвідувачів закладу, який загинув у вогні під час пожежі ресторану. Згодом милий котик перетворився на одну з найпопулярніших пам'яток старого міста. Біля кота Пантюші завжди фотографуються туристи, а кількість пов’язаних з ним легенд обчислюється десятками. Наприклад, вважається, що якщо потерти хвіст кота, загадавши бажання, воно обов’язково збудеться. Судячи з того, як блищить ця частина скульптури, кількість бажань у відвідувачів дуже велика. Є в сквері і ще один оригінальний кіт, виконаний з одноразових пластикових виделок. Він "видерся" на дерево біля фонтана.
