Парк Тараса Шевченка

 У 1837 році був закладений знаменитий "червоний" корпус Університету святого Володимира. Довгий час навпроти нього був великий пустир. Тут практично не було дерев і він використовувався як плац для муштри солдатів. Згодом дві третини пустиря викупили багаті київські родини Терещенків, Ханенків, Толлі. У 1870-і роки міська влада поділила на ділянки під забудову решту території, і збиралася виставити землю на продаж. Але сталося так, що в 1876 році до Києва приїхав бразильський імператор Педро ІІ. У міському фольклорі існувала легенда, що саме завдяки цьому візиту, доля пустиря склалася інакше. У супроводі генерал-губернатора та міського голови імператор оглянув місто. Біля Університету його увагу привернув великий вільний майданчик. Він вирішив, що саме тут спеціально залишили місце для майбутнього парку та із захопленням висловився про те, як мудро київське начальство поставилося до планування міста. Міському голові не залишалося нічого іншого, як підтвердити "думку" іноземного гостя.

Пустир перед будівлею Університету. 1870-ті роки

 До справи взявся відомий садівник Карл Христіані. Роботи велися під наглядом київської Садової комісії. Сквер був розпланований з двома головними алеями, які перетиналися під прямим кутом. Оскільки грунт тут був глинистий, то висаджені дерева росли погано, марніли та всихали. Тривалий час сквер виглядав не презентабельно. Лише після внесення добрив, зелень почала швидко підніматися. По-справжньому на парк це місце перетворилося тільки на початку 1890-х років. Головний вхід розташовувався навпроти Університету. Біля входу стояли три лавочки для бажаючих відпочити, а по периметру зробили металеву огорожу. На території спланували три фонтани. Два біля бічних входів, а третій, який відтворює контури Чорного моря,  —  в глибині, ближче до вулиці Терещенківської. За порядком у парку стежив сторож, а на ніч входи зачинялися.   

Пам’ятник імператору Миколі І. 1900-ті роки

 У 1896 році на перехресті алей постав пам’ятник імператору Миколаю І, який давно планували встановити на цьому місці. Саме за його наказом був побудований Київський університет. Сам парк почав називатися Миколаївським. Незабаром тут з’явилися каруселі, дитячі майданчики, кегельбан. Зі сторони вулиці Караваєвської, тепер Льва Толстого, спорудили один з перших в Києві громадських туалетів, що функціонує і до сьогодні. Парк став популярним місцем для прогулянок студентів і гімназистів 1-ої гімназії. З'явилися тут і панянки сумнівної репутації, що викликало велику стурбованість у керівництва цих навчальних закладів.

 Після революції 1917 року і під час Громадянської війни парк значно занепав і спустошився. Через два роки пам’ятник Миколі І скинули з постаменту. Кілька років він пролежав на тому ж місці, а потім його відправили на переплавку до заводу "Арсенал". Порожній постамент, з якого обдерли царський вензель і імперський герб, деякий час залишався в парку. У 1939 році на місці скинутої скульптури імператора встановили пам’ятник Тарасу Шевченку роботи скульптора Матвія Манізера. Відкриття приурочили до 125-ої  річниці від дня народження Кобзаря. З того часу парк отримав звичну для нас сучасну назву.

Відкриття пам'ятника Шевченку. 6 березня 1939 рік

 Під час Другої світової війни парк Шевченка значно постраждав. Частина зелених насаджень, як і в багатьох інших зелених куточках Києва, пішла на дрова. Наприкінці 1940 - початку 1950-х років висадили нові дерева - клени, липи, ясени, каштани, берези, горіх.

 У 1950-ті роки тут стали збиратися любителі настільних ігор, що перебралися з Золотоворітського скверу. Один з куточків парку незабаром спеціально обладнали для такого проведення вільного часу. Він отримав в народі назву "Садочок". Тут грали, та й зараз грають в доміно, шашки, шахи.

Шахісти в парку Шевченка. 2011 рік

 У 2001 році парк реконструювали, частково відновили насадження з дерев і реквізит. Сьогодні в парку Шевченка є кілька фонтанів, збудованих на місці старих, зберігся і фонтан Чорне море. В останні роки тут з’явилося багато лавочок різної форми і місткості, розроблених молодими архітекторами. Біля дитячого майданчика є скульптура бабусі, вона так і називається "Бабця класична" і має всі атрибути літніх жінок, які полюбляли посидіти на лавочці біля будинку у 80-і роки минулого століття. У 2015 році київські мотоциклісти заклали тут Байкерську алею з 30 кленів. На вході з боку бульвару Шевченка діє туристичний центр, стилізований під трамвай. Неподалік, трохи в глибині, багато років працює ресторан "Опанас" з літнім майданчиком, а по периметру парку встановлені кілька кіосків, в яких можна купити запашну каву. Влітку тут люблять відпочивати, зручно розмістившись прямо на зелених газонах. Адміністрація парку розташовується в будиночку на розі вулиць Льва Толстого і Терещенківської.