Cофійская площа

 Літопис Софійської площі починається з перших десятиліть XI століття, з «Повісті временних літ». За переказами в 1036 році кияни під керівництвом князя Ярослава Мудрого у вирішальній битві перемогли кочовиків-печенігів на підступах до міста. Розповідаючи про головну битву, літописець згадує «поле вне града», де відбувалися події. В наступні десятиліття Ярослав Мудрий збудував навколо нові укріплення. Отже, територія древнього Києва значно розширилася, а всередині «міста Ярослава» виріс Софійський собор, заснований на честь великої перемоги.

 Традиційно біля храму сформувалася велика площа, названа на честь собору – Софійською. Саме тут у 1147 році проходило віче, на якому кияни запросили на князівський престол онука Володимира Мономаха – князя Ізяслава Мстиславовича. У 1151 році на площі поруч зі святою Софією містяни вітали князів Ізяслава, В’ячеслава та Ростислава після перемоги над військами Юрія Довгорукого. Тут у 1054 році прощалися з Ярославом Мудрим. Після монголо-татарської навали Софійська площа, як і весь Київ, стала занепадати. Вона відродилася лише в період литовсько-польської держави й була в ті часи великим торжищем. Саме тут у 1648 році козацькі полки радісно вітали Богдана Хмельницького, який розгромив шляхту в битві під Пилявцями.

Софійська площа і Софійський собор. З малюнка  А. ван Вестерфельда 1651 року

 Надалі вся площа перейшла до володінь Софійського монастиря, який облаштує тут свої конюшні. Їх ліквідували тільки в середині XIX століття. У 1854-1857 роках на площі звели будівлю так званих «Присутніх місць». Побудували її за проектом архітекторів Івана Штрома, Ксаверія Скаржинського й Михайла Іконникова. Територію площі став розділили на дві частини. Вздовж утворився Володимирський проїзд, крізь який дивилися один на одного два найдревніші київські храми – Софійський і Михайлівський. У Присутніх місцях розташувалися всі тогочасні органи губернської влади, суд і Старокиївська поліцейська дільниця. В кутовій частині з боку вулиць Володимирської і Великої Житомирської розмістилася Старокиївська пожежна частина.

 У 1888 році на площі відкрили пам’ятник Богданові Хмельницькому. В той рік у Російській імперії широко відзначали 900-річчя хрещення Русі. За задумом автора Михайла Мікешина гетьман вказує булавою в сторону Москви, ніби втілюючи ідеї Переяславської Ради. Від столичних екскурсоводів можна почути версію про те, що розташування пам’ятника зумовлене забороною повернути хвіст коня до київських святинь – Софійського і Михайлівського соборів. Але це, скоріше за все, просто сучасні домисли.

 Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття управління Софійського митрополичого дому звело на площі два дохідних будинки. Сьогодні ці будівлі реконструйовано, і тут знаходяться фешенебельні бутіки. Свого часу під час зведення будинків демонтували фрагмент старовинної монастирської стіни.

Фонтан і один з митрополичих дохідних будинків (зліва). 1905 рік

 Наприкінці позаминулого століття площу прикрасив чавунний фонтан виробництва знаменитого київського заводу Термена. Тоді фонтани виконували декілька функцій. По-перше, заплативши Київському водопровідному товариству, мешканці могли набирати воду у фонтанах для будь-яких своїх потреб. Тариф був невисоким – 1 копійка за шість відер. По-друге, басейни фонтанів слугували для водопою коней, які здійснювали тоді всі гужові та пасажирські перевезення. По-третє, фонтани були справжньою прикрасою вулиць і площ міста. Ну а за те, щоб просто зачерпнути кухоль води для втамування спраги, плата не бралася. В 1920-ті роки фонтан зник із Софійської площі, але, на щастя, не безслідно. Його просто перенесли до скверу на теперішній вулиці Олеся Гончара. Тут він стоїть і до сьогодні.

 У XX столітті площа часто опинялася в гущі суспільно-політичного життя. Так, у розпал Першої світової війни тут приймали присягу солдати чехословацького легіону. В роки Української революції саме тут були проголошені всі Універсали. Тоді лідери українського народу – Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко виступали з імпровізованих трибун на дзвіниці Софійського собору та балкону кутового будинку на Софійській площі.

 Обеліск героям Громадянської війни. 1920 рік

 Зі встановленням радянської влади площу ненадовго перейменували в Героїв Перекопа. У ті ж роки поруч із пам’ятником Хмельницькому нашвидкуруч спорудили обеліск на честь Героїв Громадянської війни. Але простояв він недовго.

 У 1930-ті роки площа опинилася в епіцентрі трамвайного руху. А згодом і зовсім стала місцем трамвайного кільця, прокладеного навколо пам’ятника Богданові Хмельницькому. В наступні радянські роки місце перетворилося в масштабний туристичний об’єкт. Тут обов’язково фотографувалися всі знаменитості, які відвідували столицю УРСР. А перед стіною Софії розташовувалася стоянка туристичних автобусів.

Трамвайне кільце на площі. 1951 рік

 У січні 1990 року напередодні відзначення Акту об’єднання ЗУНР і УНР від Софійської площі почався живий ланцюг із майже мільйона людей, який з’єднав Київ, Львів, Івано-Франківськ. У 1995 році перед дзвіницею Софійського собору був похований Патріарх Київський і всієї Русі-України Володимир (Романюк).

 У першій половині 2000-х років архітектурний образ древньої площі зазнав значних змін. Її забудову еклектично розбавило зведення елітного готелю Хаятт у стилі хайтек. Будівництво готелю розпочалося ще в 1996 році та звершилося у 2007 році.