Укр  /  Рус

Мова:

Пам'ятник Тарасу Шевченку

Пам’ятник Тарасу Шевченку. 2000-ті роки

Пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку розташовується в парку Шевченка навпроти головного корпусу Київського національного університету.

 

Один із найвідоміших пам’ятників великому синові українського народу, поету, художнику, письменнику і непримиримому борцеві за свободу України, Тарасу Шевченку встановлено на перехресті алей в центрі парку його імені. Історія появи монумента Кобзарю в Києві має тривалу, складну і драматичну історію. Від перших ідей до реального втілення пройшло більше 30 років. Сучасний пам’ятник був відкритий тільки в 1939 році до 125-річчя від дня народження поета.

Взнайте історію пам’ятки від заснування і до сьогодні у повній версії
14 грн
Чи хотіли б Ви дізнатися



  • Які відомі люди входили до складу комітету зі створення памятника Шевченкові?
  • Чому було аж 5 невдалих спроб відкрити пам’ятник Кобзарю?
  • Який пам’ятник був тут раніше?
  • Як виглядав перший бюст Шевченка і з якого матеріалу він був виготовлений?

Ця та інша інформація з історичними фактами та світлинами з минулого
доступна повній версії аудіо екскурсії
Також у повній версіїї Вам буде доступний розширений текст і додаткові фото

Анонс повного текста:

 У кожного народу є свої національні герої, що стали символами втіленням народного духу та боротьби за незалежність. Кожному без виключення українцеві відомо ім’я Тараса Григоровича Шевченка. Все його життя нагадує історію нашої країни. Народжений кріпаком в неволі, він став геніальним поетом, письменником, художником, борцем проти царизму і утиску України та українців. Одразу після смерті великого сина України виникла ідея увічнення його пам’яті в камені. Але до того дня, коли фігура Кобзаря нарешті з’явилася в Києві, пройшли довгі роки. Було зроблено цілих п’ять невдалих спроб встановити пам’ятник Шевченку в місті.

 Вперше про створення пам’ятника заговорили ще в 1904 році, напередодні першої революції в Російській імперії. Ініціатором виступило земське зібрання міста Золотоноша на Полтавщині. При київській міській думі був утворений спеціальний комітет, розпочався збір коштів, але до задуму повернулися тільки через два роки. Саме тоді офіційні представники Петербурга все ж зважилися дати добро на увічнення пам’яті поета-бунтівника. Організували новий комітет зі створення пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві. Одними з перших в нього увійшли Микола Лисенко, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Євген Чикаленко. Очолив його київський міський голова Іполит Дьяков.

 Обраний          Комітетом          проект          роботи          Антоніо          Шортіно.          1913          рік

Обраний Комітетом проект роботи Антоніо Шортіно. 1913 рік

 Місцем для встановлення пам’ятника обрали невеликий скверик, між комплексом Михайлівського Золотоверхого монастиря та реальним училищем (нині Дипломатична академія при Міністерстві закордонних справ України). Відкриття монумента планували приурочити до 50-річчя від дня смерті поета в 1911 році. Влада, що формально погодилася на відкриття, досить довго зволікала з останнім словом. Коли згода, нарешті, була отримана, комітет оголосив конкурс на кращий пам’ятник. Загалом розглянули понад півсотні різних проектів і навіть видали грошові премії переможцям.

 Однак, незабаром учасники комітету не могли дійти згоди між собою. Так, наприклад, Чикаленко висловив побажання зобразити Шевченка в національному українському вбранні. Через ці розбіжності та зволікання пам’ятник на Михайлівській площі встановити так і не вдалося. Крім того, свій внесок зробив Клуб російських націоналістів, члени якого звинуватили українських діячів в сепаратизмі. У підсумку на місці, де повинен був з’явитися Кобзар, опинився добре відомий киянам пам’ятник княгині Ользі, Андрію Первозванному, Кирилу та Мефодію. Як висловився Іполит Дьяков: "Кавалер повинен поступитися місцем дамі".

 Пам’ятник Шевченку запропонували встановити на Караваєвській (нині Льва Толстого) площі. Члени комітету зі створення пам’ятника Шевченку з цією пропозицією не погодилися. Вони доречно зауважили, що невпорядкована площа (а саме такою тоді була Караваєвська) не може слугувати майданчиком для увічнення пам'яті такої видатної особистості. Згодом ініціатори опинилися перед проблемою обрання нового місця. Як варіанти стали розглядати Бібіківський бульвар (нині Шевченка), Золотоворітський сквер, Петровську алею, Володимирську гірку, Театральну площу і ще кілька місць. В результаті тривалих дебатів та дискусій комітет був змушений все ж погодитися з пропозицією Київської міської думи й зупинити свій вибір на Караваєвській площі. У 1913 році був оголошений новий конкурс, який став вже четвертим за рахунком. При визначенні переможця знову виникли суперечки, а Перша світова війна, що почалася і зовсім відсунула втілення задуму на невизначений термін.

 У роки військових дій та численних змін влади в Києві гідно увічнити Шевченка не встигли ні Грушевський, ні Петлюра, ні Скоропадський. У жовтні 1918 року нова українська влада намагалася відновити роботу Комітету зі встановлення пам’ятника, проте численні засідання та гарячі обговорення в підсумку звели його діяльність нанівець. Вперше подобу пам’ятника - невеликий гіпсовий бюст роботи скульптора Федора Балавенського - встановила 1 травня 1919 року на нинішній Європейській площі (навпроти міського музею) пролетарська влада. Але вже наприкінці серпня, коли місто захопили денікінці, бюст був розбитий у запалі знесення всіх слідів перебування в Києві більшовиків.

 Розбитий          денікінцями          бюст          Шевченка.          31          серпня          1919          року

Розбитий денікінцями бюст Шевченка. 31 серпня 1919 року

 Наступною спробою став невеликий бюст поета роботи Бернарда Кратко на місці, де пам’ятник спочатку і планувався, - посередині Михайлівської площі на рештках знесеного пам’ятника княгині Ользі. Але з 1923 року знову почалися тривалі розмови про встановлення гідного монумента в центрі міста. Тоді вперше і пролунала пропозиція зробити це в сквері навпроти університету на місці скинутого пам'ятника імператору Миколі І.

 Скинутий          пам’ятник          Миколі          І.          Початок          1920-х          років

Скинутий пам’ятник Миколі І. Початок 1920-х років

 Сучасний пам’ятник Тарасу Шевченку, який сьогодні прикрашає парк імені поета, взялися зводити тільки в 1930-і роки. Роботу доручили ленінградському скульпторові Матвію Манізеру, автору пам’ятника Шевченкові, вже відкритого на той час в Харкові. Зодчий переробляв проект близько десяти разів, поки, нарешті, його не затвердив у вигляді колосального 14-метрового монумента з семиметровою статуєю поета новий керівник УРСР Микита Хрущов. Бронзовий пам’ятник на постаменті з червоного граніту, на якому викарбувані рядки з "Заповіту" Кобзаря, урочисто відкрили 6 березня 1939 року. Опальний Лев Троцький у статті "Про українське питання" характеризував політику в Україні так: "Сталінська бюрократія зводить пам’ятники Шевченкові, але з тим, щоб міцніше придушити цим пам'ятником український народ і змусити його мовою Кобзаря складати славу кремлівській зграї гвалтівників".

 Відкриття          пам’ятника          Тарасу          Шевченку.          6          березня          1939          року

Відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку. 6 березня 1939 року

 Сьогодні пам’ятник Шевченку є символом національного відродження України. У дні народних протестів проти свавілля влади місце біля монумента стає епіцентром збору протестуючих, Кобзар нібито передає людям свій бунтарський дух, так і не зломлений царизмом.

...

Спробуйте наш додаток

Просто зараз. Натисніть на карту, Оберіть уподобану пам'ятку та послухайте про них.

Завантажити додаток можна в App Store та Google Play. Або користуйтеся без завантаження

Екскурсії з цим місцем
Інші екскурсії Києвом
Курси стрільби Киів
Підземна екскурсія від вокзалу до Лук'янівки
Тир лазерний Київ
Підземна в’язниця НКВС
Аудіо екскурсія Поштова площа
Софія Київська
Києво-Печерська Лавра - частина 2
Метро Арсенальна - Батьківщина Мати
Мурали - верхнє місто
Києво-Печерська Лавра - частина 1
Від площі Льва Толстого по Великій Васильківській
Підземна річка Кадетський гай
Підземна річка Глибочиця
Підземні річки Клов і Хрещатик
Аскольдова дренажна система
Микільська дренажна система (Підземна набережна)
Від Майдану на Бессарабку через Липки
Від Хрещатика до Лаври по Грушевського
Майдан - Контрактова площа
П'ятиденна поїздка в Чорнобильську Зону відчуження з Києва
Групові поїздки до Чорнобильської Зони відчуження з Києва
Одноденна групова поїздка в Чорнобильську Зону
Індивідуальні одноденні поїздки в Чорнобильську Зону
Від Золотих воріт на Хрещатик
Урядовий квартал
Від Бессарабської площі на Андріївський узвіз
Від залізничного вокзалу на Андріївський узвіз
Оглядова - від Золотих воріт до Верховної ради
Оглядова - від Золотих воріт на Бессарабку
Оглядова - від центру на Андріївський узвіз
Оглядова - від центру на Поділ
Від залізничного вокзалу до Подолу на фунікулері
Від залізничного вокзалу до Софії Київської
Від Хрещатика до Лаври через Липки
Від Хрещатика до Лаври через парки
Від Андріївського узвозу на Поділ
Від Майдану до Липок
Від Бессарабки до Маріїнського парку
Історія Контрактової площі
Показати всі екскурсії
Квартири подобово вибирайте тут

Індивідуальні ескурсії Києвом

Кращі екскурсоводи Києва проведуть для Вас індивідуальну екскурсію українською, російською, англійською, польською, французською та іншими мовами

Обов’язково для відвідання в Києві: пам’ятник Тарасові Шевченку

Чи знаєте ви, що пам’ятників та інших монументальних архітектурних споруд, присвячених Тарасові Шевченку, відомому поетові, в усьому світі можна нарахувати більше тисячі? Багато з них встановлено завдяки зусиллям українських емігрантів, що опинилися за волею долі далеко від батьківщини. Іншу частину – відповідно до міжнародного культурного обміну, що існує за ініціативи ЮНЕСКО і ООН. У столиці України є безліч пам’ятних місць, пов’язаних з іменем великого Кобзаря. Пам’ятні дошки зі згадкою про Шевченка встановлені в місцях, де він жив і творив. Його ім’я носить Київський національний університет, Театр опери, станція столичного метрополітену та інші громадські місця й заклади. Бюсти поета можна побачити на Хрещатику та на Вознесенському узвозі, а бронзові скульптури з його образом – у «Саду України» та на Андріївському узвозі. Це великий митець, поважати якого українці, здається, не втомляться взагалі ніколи. Однозначно, в ряді відомих монументів, щоденно відвідуваним тисячами туристів і мешканцями столиці, є й пам’ятник Т. Шевченку. Мова йде про той, що знаходиться в однойменному парку міського університету. У цьому закладі Тарас Шевченко викладав. На місці пропонованої скульптури раніше знаходився комплекс на честь російського імператора Миколи І, який у роки правління приділяв велику увагу розвитку науки і культури. Цю бронзову споруду демонтовано й відправлено на переробку в 1920 році. Замість неї, до 125-річчя з дня народження патріота й громадського діяча, 1939 року було відкрито, за проектом Матвія Манізера, знаковий пам’ятник.

Тарас Шевченко, що народився 9 березня 1814 року в сім’ї кріпосного селянина, залишив велику культурну спадщину у вигляді літературних і художніх творів. Збірник віршів «Кобзар», що належить до основ української поезії, мав певний вплив на літературний стиль мови великої держави. Поет, у якого було важке дитинство, тільки у 24 роки позбувся кріпацтва. Він показав у своїх творах особливості та уклад селянського життя. Його твори отримали колосальне розповсюдження в радянську епоху, знайшовши відображення в програмах обов’язкового вивчення літератури.

Т. Шевченко на пам’ятнику в Києві виглядає серйозним і задумливим. Дивлячись на нього, можна зробити висновок про глобальність бід і проблем народу, описаних великим Кобзарем у віршах і поемах. Поет показав можливість зміни державного устрою, через що був прирівняний до революційно налаштованих літераторів того часу. Український майстер слова – нестандартне явище в культурі країни, він не піддається порівнянню з іншими відомими особами. Маючи з дитинства схильність до творчості, Т. Шевченко, у період розквіту сил, створив справді культові вірші. Заходи, присвячені пам’яті Тараса Григоровича, що проводяться в Києві, завжди починаються з його монумента в парку державного університету. Поет-революціонер мріяв про час, коли Україна стане вільною від імперіалістичних домагань. Кожне його творіння, що викриває вади тої епохи, наповнене пафосом і вірою у світле майбутнє.

Після закінчення художньої академії Т. Шевченко в 1846 році вступив до Кирило-Мефодіївського братства, заснованого студентами й прогресивними викладачами Київського університету. Через донос зрадника групу було заарештовано, і за наказом імператора Миколи І поета із соратниками відправили відбувати ув’язнення в Орську фортецю. У подальшому на його очікувало заслання на півострів Мангишлак і поселення в Новопетровському укріпленні. Тараса Григоровича звільнили в 1857 році, після смерті імператора. Спроби створити сім’ю не мали успіху. Помер поет 1861 року. Проте пам’ять про нього, про його досягнення, а також про те, як творча людина змогла вплинути на хід історії, житиме вічно.     

Обов’язково для відвідання в Києві: пам’ятник Тарасові Шевченку