Липки, найстаріша частина історичної місцевості Печерськ, здавна вважається аристократичним районом міста. Колись ці землі належали Києво-Печерській лаврі, а з кінця XVIII століття місцевість уподобало панство. У ХІХ столітті тут були садиби іменитих киян з малоповерхової забудовою, пізніше, на початку 1900-х років, нова буржуазія почала зводила особняки та прибуткові будинки. Відповідно, тут сформувалася своєрідна інфраструктура, орієнтована на культурні та професійні інтереси забезпечених людей. Липки були також адміністративним центром міста. Тут розташовувалися генерал-губернаторська резиденція, штаб військового округу, будинок цивільного губернатора.
Частина вулиці Олександрівської (нині Михайла Грушевського)
Тому, звичайно, місце для майбутнього Кабінету міністрів було обрано радянською владою не випадково. Будівля розташувалася у сусідстві з колишнім царським палацом, Державним банком, Художнім музеєм, а навпроти знаходилися прекрасні доглянуті парки, що тягнулися ланцюжком уздовж Дніпра.
Весь комплекс урядової установи займає територію з двох старих садиб. Одна з них належала знаменитому польському роду Браницьких. У будинку на цій території проживав Владислав Браницький — онук тієї самої графині Олександри Браницької, на честь якої названо знаменитий парк у Білій Церкві, закладений її чоловіком, а потім розпланований та впорядкований нею. Наприкінці 1920-х садибу на Липках забрали у колишніх господарів і націоналізували.
Радянська влада розпоряджалася отриманим майном з властивою їй нахабною безцеремонністю. Графський будинок вирішили підремонтувати і пристосувати під гуртожиток установи Пролеткульту. Але за чиїмось недоглядом на цій же території почали будувати синагогу, що викликало величезне невдоволення войовничих атеїстів. Коли керівництво опам’яталося, роботи були зупинені, і в 1929 році ділянку віддали Протезному заводу під житлову забудову. Однак, вони теж не змогли облаштувати надані земельні ділянки. Тут в чиюсь голову прийшла ідея звести в цьому кварталі новий інтуристівський готель "Континенталь". Але і радянський туроператор в особі Акціонерного товариства "чужоземного туризму" не потягнув будівництво. Далі більше! Вирішили будувати житловий будинок для військових, потім для якихось цивільних фахівців і, нарешті, — адміністративну будівлю для всесильного Народного Комісаріату Внутрішніх Справ (НКВД). Вже було розпочали розчищення території, але несподівано з’явився конкурент.
У 1934 році столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва. На початку літа того ж року в місто прибув уряд республіки — Рада Народних Комісарів, якому, природно, знадобилося приміщення, причому не будь де, а звичайно, в центрі міста. Відповідно до масштабних проектів реконструкції Києва, урядовий центр планувався на Михайлівській площі, і будівлю для РНК УРСР хотіли збудувати саме там. Але за певних обставин, що змінилися республіканський уряд вирішили "підселити" в монументальний десятиповерховий корпус на вулиці Кірова (зараз Михайла Грушевського), 12.
Проект споруди доручили розробити досвідченому архітектору, академіку Івану Фоміну, одному із засновників радянського монументального класицизму, який вважав, що радянський архітектурний стиль "повинен бути простий, здоровий, із чіткими і лаконічними формами, але в той же час бадьорий, яскравий, життєрадісний". Будівля Кабміну в Києві стала лебединою піснею зодчого, оскільки влітку 1936 року він помер, і його роботу закінчував Павло Абросимов.
Кабмін УРСР в київському ландшафті. 1960-ті роки
Реалізація на обраній ділянці "життєрадісної" споруди масштабу, що пригнічує і покликаної підкреслити мізерний масштаб людини в порівнянні з системою, в якій вона всього лише "гвинтик", була складною проблемою. Потрібно було врахувати і вузькість вулиці, і крутий київський рельєф. Тому архітектор відсунув основну частину будівлі вглиб ділянки, виконавши її у вигляді гігантської дуги довжиною 75 метрів і діаметром 17 метрів. Правда, кияни висунули свою версію такого рішення. Кажуть, що дугу Фомін продумав з міркувань безпеки, щоб уникнути вірогідності пострілу з-за рогу, адже будівля проектувалася для Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР.
У 1938 році споруду об’ємом у 235 тисяч кубічних метрів було здано, і Рада народних комісарів УРСР зайняла все приміщення — 806 кімнат та залу. Правда, деякі недоробки усували ще два роки. Як не дивно, навіть в ті роки, коли за найменшу провину можна було потрапити під розстріл, у фінансистів виникли розбіжності з витратами на будівництво. Спочатку планувалося витратити 17 млн. рублів, а реально вийшло 25 млн. Як писала преса того часу: "Мільйони пролетарської валюти на незаконні виплати йшли з так званих позабюджетних фондів". У підсумку після всіх підрахунків "загубилися" 2 мільйони 370 тисяч рублів.
Будівля Кабінету міністрів УРСР. 1983 рік
Під час Другої світової війни будівля була пошкоджена. Відремонтували її до кінця 1947 року, але уряд дещо "ущільнили", підселивши до їхнього приміщення "сусідів" з інших державних установ. Знадобилося розширення комплексу, і в 1952 році з боку внутрішнього двору зліва добудували 8-поверховий корпус. Ця велетенська будівля і сьогодні залишається найбільшою за розмірами адміністративною спорудою в Києві.
