Станція "Театральна" — пілонна, трисклепінна, острівного типу. Довжина платформи складає 102 метри. Автори — архітектори Микола Альошкін, Анатолій Крушинський, Тамара Целіковська, скульптор Анатолій Кущ. Ця станція — надважливий вузол Київського метрополітену, вона виконує функцію пересідного вузла зі Святошинської-Броварської на Сирецько-Печерську лінію і є однією з найбільш навантажених ділянок метро. "Театральна" була однією з останніх станцій, споруджених перед розпадом СРСР. Її первісна назва "Ленінська", саме через це оформлення залів було спочатку присвячене постаті культового за радянських часів "вождя світового пролетаріату".
Перший проект станції "Ленінська", який був затверджений
У спогадах про Володимира Леніна численні автори полюбляли підкреслювати, що той захоплювався музикою німецького композитора Людвіга ван Бетховена. Тому у перших проектах станції була спроба оформити підземну зупинку у стриманому стилі, використовуючи музичну тематику. Архітектори хотіли зобразити на пілонах композиції із труб величного музичного інструмента — органу. До речі це ще й мало викликати асоціації з Оперним театром, розташованим неподалік. Спочатку ідею прийняли, однак на офіційному рівні вона відгуку не знайшла. Партійне керівництво вирішило надати станції зовсім іншого вигляду. Для облицювання використали граніт "революційного" насичено червоного кольору, від чого станція стала помпезно-похмурою. Матеріали привозили з Лезниківського родовища, розташованого на Житомирщині. Цікаво, що саме звідти свого часу відвантажували камінь для будівництва мавзолею Леніна.
Проходчики-метробудівці на станції "Ленінська". Середина 1980-х років
Головні труднощі проектування і будівництва станції полягали в тому, що її необхідно було розташувати посеред діючої лінії поміж двох вже існуючих станцій першої черги київського метро. Щоб якнайдовше не переривати роботу підземки у нормальному режимі, вирішили зводити паралельні тунелі. Коли їх спорудили, поїзди з боку розірваних між собою станцій "Університет" та "Хрещатик" спрямували новим підземними магістралями у два різні боки — до Святошина та на лівий берег. Натомість старі тунелі вимушено закинули, тут демонтували рейки та майже усі кабелі. Наразі вони використовуються тільки для вентиляції робочої частини метрополітену, а працівники підземки називають цю ділянку "консервою". Через ці зміни тунель між "Хрещатиком" та "Театральною" став одним із найкоротших в київському метро, його довжина складає усього близько 750 метрів.
Будівництво куполу станції метро "Ленінська". Липень 1987 року
Однак навіть завдяки такому спланованому сценарію будівництва все ж не вийшло не зупиняти на деякий час пересування поїздів між "Університетом" та "Хрещатиком". Нормального сполучення тут не було півроку — з 31 березня по 1 жовтня 1987 року. Відкриття нової станції приурочили, як тоді було прийнято, до чергової річниці Жовтневої революції. Традиція відкривати знакові об'єкти саме в цей день існувала протягом усієї радянської історії.
Станція почала працювати з назвою "Ленінська", а теперішнє ім'я "Театральна" отримала вже за часів незалежної України 2 лютого 1993 року. Згодом і внутрішнє оформлення зазнало змін. Спочатку пілони станції були оздоблені металевими горельєфами у вигляді прапорів. На них двома мовами — українською та російською були викарбувані різні цитати з праць Леніна. Вінчав усю композицію величезний бюст вождя, розташований у торці центральної зали. Після Революції гідності та впровадження закону про декомунізацію горельєфи демонтували, а бюст Леніна тимчасово закрили величезним малюнком із зображенням зали Національної опери. Цікаво, що декількома роками раніше була здійснена невдала спроба самовільного демонтажу бюсту групою радикально налаштований громадян, через це його обладнали сигналізацією. Справа в тому, що цивілізований демонтаж коштує великої суми грошей і потребує спеціальної інженерної підготовки, тому поки що бюст висить на своєму місці, проте пасажири його не бачать.
Бюст Леніна в торці центрального залу. 2000-ті роки
Через те, що станція була збудована серед щільної історичної забудови на центральній вулиці міста, вона не має наземного вестибюлю. Прохідницькі щити тут монтували через шахту, яку звели у дворі гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка на вулиці Терещенківській. Зараз тут встановлено вентиляційний кіоск, який забезпечує приток кисню на "Театральну". Тож вестибюль для виходу зі станції вирішили зробити підземним. Для цього використали невеликий майданчик на розі вулиць Богдана Хмельницького та Пушкінської. Пізніше безпосередньо над станцією звели чотириповерховий сучасний будинок, у якому тепер розміщені виставкові зали Музею історії Києва. З підземного вестибюлю віялом розходяться чотири виходи з метро, що ведуть назовні на сусідні вулиці.
Потяг на станції "Ленінська". Жовтень 1987 року
У безпосередній близькості до станції метро "Театральна" розташовано багато цікавих об'єктів столиці України. Це Національний академічний театр російської драми імені Лісі Українки, Музей історії Києва, Національний музей історії літератури, інформаційне агентство "Укрінформ", Центральний універмаг, Національна опера та багато інших.
