Будинок, який називають бурсою, розташований в кількох десятках метрів на північ від Софійського собору. Звели його в середині XVIII століття. Довгий час історики архітектури та мистецтвознавці, які займалися вивченням споруд на Софійському подвір’ї, не могли назвати ім’я архітектора. Довоєнний директор Архітектурно-історичного музею (таку назву тоді мав заповідник) Олекса Повстенко, що врятував Софію від вибуху в дні відступу радянських військ восени 1941року, виказував своє припущення. Він вважав, що будівлю проектував відомий архітектор Іван Григорович-Барський, а кошти на нього зібрали запорізькі козаки. Вчений у своїй книзі, виданій у США в 1954 році, навів точні дати будівництва — 1763–1767 роки. Дослідники, що працювали після Другої світової війни, змогли знайти нові документи. Згідно з ними авторство належить зодчому Михайлу Юрасову, відомому своїми роботами на території Видубицького та Михайлівського монастирів.
Вхід до Софійського духовного училища. 1914 рік
Будинок Софійської бурси — довга прямокутна двоповерхова будівля с двома виступами-ризалітами на головному фасаді. Вони правлять за входи і ділять споруду на три частини. Архітектурне оформлення витримане в стилі українського бароко: фасади прикрашені виступами-пілястрами з ліпним орнаментом у вигляді зірок та пальмових гілок, пропорційні вікна мають лиштви, характерні для київської архітектури другої половини XVIII століття, завершує будівлю дуже високий дах із заломом. Цікаво, що архітекторам довелося виконати фундаменти під стіни бурси уступами. Причину цього змогли з’ясувати археологи. Колись в давнину на частині території, де пізніше з’явився монастир, проходив яр. Пізніше його засипали, однак ще у середині XVIII століття в роки будівництва бурси північна частина подвір’я мала пересічений рельєф. Тому глибина фундаменту будівлі в східній частині сягає п’яти метрів, і під ним зроблені великі підвали.
Першими мешканцями дому були монахи Софійського монастиря, а по його ліквідації приміщення передали під духовний навчальний заклад — бурсу. Дещо пізніше сюди тимчасово перенесли покої митрополита Євгена (Болховитинова), ймовірно, в ті роки, коли перебудовувався Палац митрополита. Після цього бурса повернулася на своє місце і невдовзі була перетворена на Софійське духовне училище. З часом знадобилося збільшити розміри будівлі, і на початку 1870-х років вона зазнала значних змін — тоді до північного фасаду зробили велику прибудову. Софійське училище відоме іменами багатьох випускників, котрі здобули визнання не лише на духовній ниві. Наприклад, в 1850-ті роки його закінчив майбутній київський лікар-психіатр Іван Сікорський, батько відомого авіаконструктора Ігоря Сікорського.
Центральний історичний архів УРСР. 1959 рік
У 1917 році Софійське духовне училище було закрите, а вже через чотири роки його корпус зайняв Державний історичний архів. До середини ХХ століття система внутрішнього планування і низки первісних елементів будівлі бурси були втрачені через численні перебудови. Наприкінці 1960-х років у Києві звели великий архівний комплекс, і з 1970 року всі фонди Історичного архіву були переведені туди. Однак ще в 1967 році в приміщеннях колишньої бурси на території архітектурного Софійського заповідника з’явився новий заклад. Тут розмістився перший в СРСР Державний архів-музей літератури та мистецтва. Для його потреб у 1971–1975 роках було проведено реставрацію старовинної будівлі.
Ідея створення Архіву-музею була висунута в другій половині 1960-х років творчими союзами УРСР. Голова правління Союзу письменників республіки відомий літератор Олесь Гончар звернувся до Ради Міністрів УРСР з листом, в якому обґрунтував необхідність створення архіву-музею. Він також говорив про те, що потрібно передати установі будівлю на вулиці Володимирській, 22-а і обладнати там приміщення для зберігання рукописної спадщини відомих авторів і читальні зали для роботи дослідників. Відповідне рішення влади було прийняте в 1967 році, спочатку штат співробітників був нечисленним. Прийнята в тому ж році кількість необроблених архівістами документів була виміряна в кілограмах — 845, тоді ж до фонду надійшло більше чотирьох тисяч книг.
Вид на територію заповідника "Софія Київська" з висоти пташиного льоту. Будинок колишньої бурси у верхній частині фото. 2000-і роки
У міру розширення установи тут з’явився цілий комплекс відтворених робочих місць видатних діячів мистецтва та літератури: майстерня художника Миколи Глущенка, кабінети режисера та письменника Олександра Довженка, композитора Платона Майбороди, письменників Андрія Малишка, Михайла Стельмаха, Юрія Яновського і багатьох інших. Значну частину унікального сховища надано для особистих фондів класиків української літератури — Тараса Шевченка, Івана Франка, Івана Нечуя-Левицького, великої актриси Марії Заньковецької, відомого художника Івана Їжакевича. Є тут і фонд історика архітектури Іполита Моргілевського. Він у 1920–1930-ті роки займався вивченням формування архітектурного вигляду Софійського собору, а мешкав тоді в Братському корпусі. В Музеї можна почути про ще одного автора, що жив у перші роки радянської влади на території колишнього Софійського монастиря. Григорій Стрілець, що публікувався під псевдонімом Григорій Косинка, в 1920-ті роки був одним із найяскравіших українських письменників. Він автор півтора десятка книг новел та розповідей, публічні читання яких збирали повні зали. Вільнолюбний літератор прожив недовге життя. В 1934 році його вбили в катівнях НКВС за звинуваченням у причетності до “терористичної організації українських націоналістів”. У 1979 році на будинку біля Південної в’їзної башти, де колись мешкав письменник, посмертно реабілітований у 1957 році, відкрили присвячену йому меморіальну дошку з погруддям роботи скульпторки Галини Кальченко.
Будинок із меморіальною дошкою Григорію Косинці. 2000-і роки
Повертаючись до розповіді про Архів-музей, варто зазначити, що головна особливість і унікальність установи полягає в тому, що вона поєднує в собі архів і музей. Зараз там зберігається близько двох десятків тисяч меморіальних предметів та музейних експонатів. Тут на літературно-музичних вечорах лунає рояль композитора і музичного педагога Льва Ревуцького, в експозиції є ліра режисера та актора Михайла Крушельницького, баян поета Андрія Малишка, гітара поета Володимира Сосюри, фортепіано композитора Платона Майбороди.
Після проголошення незалежності України, з 1991 року Архів-музей отримав можливість поповнювати свої колекції документами представників української діаспори. За ці роки кілька десятків нових фондів сформовані на основі архівів видатних українців, які жили та працювали далеко від батьківщини в різних країнах світу.
