До пожежі, що сталася наприкінці XVII століття, паралельно сучасній вулиці Володимирській, з південно-східної сторони монастиря була дерев’яна огорожа. Кам’яне будівництво на території Софії почалося за часів гетьмана Івана Мазепи. Тоді крім головного парадного в’їзду через дзвіницю була побудована брама, яка забезпечувала зручний в’їзд до господарських будівель, хлібні та трапезної (так званої теплої Софії). Не виключено, що колись, як це було прийнято, на прибудованому пізніше другому ярусі розташовувалась і надбрамна церква.
Брама була складена з цегли на вапняному розчині, тинькована та побілена. Проїзд в першому поверсі перекрили широкими склепіннями. Всередині, в товщі стіни, зробили сходи на другий поверх і облаштували сторожку з вікнами, що виходили на фасад. Всі стіни прикрасили виступами, віконними прорізами, карнизами, невеликими прямокутними та трикутними нішами з лиштвами. Первісно вікна другого ярусу мали хрестоподібну форму, а в подальшому їх зробили прямокутними з напівкруглим верхом.
Брама Південної в’їзної башти з боку Софійського подвір’я. 1982 рік
В дослідницькій літературі не вказано точний рік будівництва та ім’я архітектора. Але відмінності в архітектурних рішеннях першого та другого поверхів свідчать про те, що спочатку брама була одноповерховою, а другий поверх з’явився в 70–80-ті роки XVІІІ століття одночасно з другим поверхом сусідньої будівлі колишньої консисторії. В 1840-і роки до монастирської стіни і до східного бічного фасаду башти добудували пристінний корпус келій. З протилежної сторони додали будівлю консисторії-хлібні, яку на рівні другого поверху з’єднали з в’їзною вежею, і в ній з’явилася опалювальна кімната з полицями для архіву. Саме в цій кімнаті-келії наприкінці 20-х років ХХ століття мешкав та працював перший предстоятель Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) митрополит Василь Липківський. Цей відомий український релігійний діяч, педагог, проповідник, автор праці “Історія Української церкви” в травні 1919 року в Микільському військовому соборі провів першу службу українською мовою. В 1920-ті роки активно боровся за українізацію церковного життя і, незважаючи на арешти та постійне стеження, займався вивченням історії української церкви. В листопаді 1937 року в розпал сталінських репресій його в черговий раз заарештували і через тиждень розстріляли за вироком “трійки” НКВС.
На початку 1930-х років атеїстичні активісти скинули та знищили крилату фігуру архангела Михаїла, яка прикрашала шпиль Південної в’їзної вежі. В перше десятиліття ХХІ століття завдяки збереженим фотографіям та кресленням зображення архистратига було відтворено у вигляді позолоченої по міді фігури 2,4 метри заввишки та вагою близько 100 кілограмів.
Повернена на шпиль башти фігура архангела Михаїла
Михаїл-архангел здавна вважався покровителем міста Києва. Три його зображення, що охороняли місто, були зняті за радянської влади. За часів незалежної України фігури відтворили знову на старих місцях — над новобудом Лядської брами на Майдані Незалежності, над знову відбудованим Михайлівським собором і над Південною в’їзною вежею колишнього Софійського монастиря. Зараз вони знову “тримають небо” над Києвом.
