Пам'ятник і сквер Петру Сагайдачному

 Складно назвати точну дату, коли був впорядкований сквер, де зараз знаходиться фігура гетьмана Сагайдачного і працює фонтан. Відомо, що до часу відкриття гімназії на площі чи дещо пізніше, сквер був огороджений невисоким металевим парканом, біля якого стояли кіоски – прообрази сучасних МАФів. Навколо скверу спершу проходила кінна лінія, а потім лінія електричного трамваю. Ближче до сучасної вулиці Сагайдачного розташовувався невеликий павільйон трамвайної зупинки. Площа, що називалася тоді Олександрівською на честь імператора Олександра II,  була відомою як місце постійної торгівлі і проведення Контрактових ярмарків. Але базарні ряди містилися з іншого боку Гостинного двору, що ділив площу на дві частини, − біля фонтану «Самсон» і Контрактового будинку.

Олександрівська площа й зупинка трамваю поруч зі сквером. 1910-ті роки

 Як виглядав сквер після революційної і воєнної розрухи на площі, перейменованій тоді на Червону, сказати важко. Але після завершення Другої світової війни, в 1950-ті роки, його впорядкували, встановили фонтан і відвели місце для пам’ятника радянській канонічній героїні Зої Космодем’янській, радше, невеликої паркової скульптури трохи вище людського зросту, зробленої з бетону.

Пам’ятник Зої Космодем’янскій, що стояв у сквері. 1960-ті роки  

 Зелені насадження на площі благополучно розташовувалася до початку проектування метрополітену через Поділ. Наприкінці 1960-х років перед прокладанням метро на території однієї з найбільш старих площ Києва потрібно було провести археологічні пошуки.

 Роботи у виритому котловані розпочалися в 1971 році. Місце розкопок огородили парканом, а всередині поставили експедиційні вагончики. Скульптуру Зої вирішили перенести на вулицю Чкалова (тепер – вулиця Гончара), зняли з постаменту та для запобігання псування сховали під вагончик, який стояв орієнтовно на місці між сучасним фонтаном і пам’ятником Сагайдачному.

 Але дбайливі архітектори з почуттям гумору, одягли на скульптуру розтягнуті трикотажні спортивні штани синього кольору. Хтось з уважних містян помітив жіночі ноги, які виглядали з-під коліс, і підняв тривогу, повідомивши в міліцію, що в експедиції відбувається щось дивне.

 Правоохоронці, звісно, швидко розібралися з курйозом, але зацікавлені містяни й надалі постійно намагалися зазирнути через паркан, а то й перелізти через нього, щоб потрапити на територію розкопок. У результаті археологи знайшли вихід. Оскільки кабачкова ікра тоді коштувала копійки, історики скинулися грошима, купили декілька десятків банок цього продукту коричневого кольору і відповідної консистенції, й вимастили верх паркану по всьому периметру. Подейкують, на деякий час це відвадило роззяв і злодіїв. 

Будівельний майданчик Куренівсько-Червноармійської гілки метро на території скверу. 1974 рік  

 Після завершення розкопок побудували лінію метро, котлован зарили, і сквер знову впорядкували. На початку 1980-х років він став одним з улюблених місць відпочинку не лише киян, але й туристів.

Сквер на Червоній (Контрактовій) площі. Кінець 1970-х років

 У 1989 році вулиця Сагайдачного отримала своє ім’я, й абсолютно логічним стало рішення відкрити у сквері на розі вулиці та Контрактової площі, майже навпроти Києво-Могилянської академії пам’ятник видатному українцю – Петру Сагайдачному. Тим паче, що крім військових подвигів, гетьман прославився меценатством і наданням значної фінансової допомоги Могилянській академії, де й був похований.