Контрактовий будинок

 Після третього поділу Польщі в 1795 році утворилася нова межа між Волинню, Поділлям і Галичиною. Тому польське місто Дубно, що нині розташовується в Рівненській області - відоме в той час як центр з’їздів, де укладалися контракти - увійшло до складу Російської імперії. Імператор Павло І вважав небезпечним проведення великих торгових зборів на далекій околиці в якихось 30 верстах від кордону, і в 1797 році наказав перенести контракти до Києва. Місцем їхнього проведення обрали людну частину міста – торгово-ремісничий Поділ, а час – три тижні після Хрещення, коли встановлювався постійний санний шлях.

 Перші контракти 1798 року відбулися в будівлі магістрату, який розташовувався приблизно між фонтаном «Самсон» і сучасним Контрактовим домом. Але одразу стало зрозуміло, що біржа потребує окремого приміщення, тим паче, що угоди потрібно було офіційно оформляти в головному цивільному суді на далекому Печерську.

 Досить швидко, усього за два роки, збудували кам’яний будинок із дерев’яним другим поверхом на вулиці Покровській. Там домовлялися про купівлю та продаж землі, маєтків, кріпаків, хліба, лісу й багато чого іншого. Також там оформляли документи, оскільки на час контрактів у цю будівлю перебиралася, висловлюючись сучасною мовою, виїзна сесія суду, там же веселилися і проводили виставки, бали й концерти.

Контрактовий будинок (вигляд зверху) на Контрактовій площі. З літографії  І. Цеглинського. 1861 рік

 Варто  зазначити, що Поділ у ті часи, мало того, що був одноповерховий, та ще й майже весь дерев’яний, до того ж із невпорядкованим плануванням вулиць. А це сприяло високій пожежонебезпеці. Після величезної пожежі 1811 року, що увійшла в історію, весь Поділ практично згорів. Тоді було вирішено повністю перепланувати територію і знову забудувати всю площу магістрату, розібравши стару будівлю ратуші.

 Оскільки перший Контрактовий будинок розташовувався в стороні від центру Подолу та ще й сильно постраждав від полум’я, новий Контрактовий будинок запланували вписати в архітектурний ансамбль авторства Вільяма Гесте між сучасними вулицями Кирилівською й Межигірською. Керував будівництвом київський міський архітектор Андрій Меленський, але склалося так, що із усього задуманого комплексу збудували лише Контрактовий будинок. Тому стоїть він не в центрі площі, а дещо далі - на краю площі.

Контрактова ярмарка. 1910-ті роки

 У дні Контрактових ярмарок, які здобули найбільшу популярність у 1830-1840-і роки, Контрактовий дім ставав центральним місцем усього дійства. Три зимові тижні тут із дев’ятої ранку до дев’ятої вечора з двогодинною перервою працювала біржа, підписувалися угоди, шла роздрібна торгівля. Вечорами проводили бали, маскаради, виступали музиканти. 

 У Контрактовому будинку продавали й купували, знайомилися й розважалися, читали оголошення й укладали  угоди, веселилися й гуляли. Розповідали, що в розпал урочистостей завзяті гусари заїжджали верхом на конях просто до будинку і запрошували дам на танець. Контракти вабили найрізноманітнішу публіку: від відомих багатіїв, меценатів, популярних письменників і музикантів до марнотратів життя з числа тодішньої «золотої молоді» та нечистих на руку ділків. Зі знаменитостей тут бували Гоголь і Шевченко, Бальзак і Міцкевич.

 У січні 1847 року ярмарок відвідав відомий угорський композитор Ференц Ліст, який був пристрасним картковим гравцем. З чуток він, отримуючи шалені гроші за концерти в Києві, одразу ж і просаджував їх за зеленим столом, дозволивши збагатитися подільським власникам гральних закладів, що покривали карткових шулерів. Український літературознавець і біограф Шевченка Михайло Чалий у своїх спогадах наводить кумедну історію, пов’язану з Лістом. Нікому не відомий німецький скрипаль вирішив дати в Києві концерт і орендував зал Контрактового будинку. Але квитки розпродати не вдалося, і на концерт прийшов тільки Ліст, і то лише тому, що музикант покликав його особисто. Композитору стало шкода скрипаля-невдаху, він запросив його до себе зіграти для гостей, а потім поклав на стілець банкноту в сто рублів і попросив слухачів зробити те ж саме. Зібравши значну суму, Ліст віддав гроші «колезі» й дружньо рекомендував йому ніколи більше не давати концертів.

 Впродовж решти місяців року будівля Контрактового будинку теж не простоювала − на першому поверсі постійно працювало близько 60 магазинів і крамниць, а також буфет. Великий зал використовувався для проведення громадських заходів, концертів і балів. Під час щорічних весняних повеней його приміщення відводили для тимчасового розміщення потерпілих від лиха мешканців.

 У другій половині ХІХ століття на Правобережній Україні завдяки  інтенсивному розвитку  цукрової промисловості Контракти стали, насамперед, місцем укладання цукрових угод, а Київ отримав статус цукрової столиці імперії. Так тривало до Першої світової війни. А потім у вирі воєнних і революційних подій кого тільки не бачили старі стіни. Тут розміщували військових і переселенців із прифронтової зони, відводили це приміщення для зборів і мітингів, лазарету і штабів. Будівлю використовували для своїх потреб армії Керенського й Центральної Ради, червоні й німці, гетьман і денікінці, поляки й Петлюра.

Радянська Контрактова ярмарка. 1925 рік

 Після революції 1917 року в Контрактовому домі відкрили Торгову академію, потім були невдалі спроби відродити Контрактові ярмарки вже під крилом радянської влади. У 1930-ті роки в приміщенні деякий час працював Торговий музей. Довгі роки старовинна будівля «служила» на ниві освіти − в ній працювали різні технічні училища. Із середини 1990-х років Контрактовий будинок знову став виконувати свої початкові функції − прийняв під свій дах Міжбанківську валютну біржу, створену вже в незалежній Україні.