Наприкінці XIX століття католицька громада Києва нараховувала понад 30 тисяч вірян, і всі вони змушені були задовольнятися одним єдиним костьолом св. Олександра, що біля Володимирської гірки. Тож не дивно, що у 1896 році кількасот київських католиків звернулися до генерал-губернатора з проханням дозволити будівництво ще одного храму. "Нагорі" не заперечували, і досить швидко комітет з будівництва розпочав конкурс проектів. Проходив він досить дивно: найкращий проект через формальну помилку залишили без премії, а той, що переміг, не сподобався комітету. У підсумку будівництво розпочали за проектом, який посів друге місце. При цьому авторові, Станіславу Воловському, з огляду на його недосвідченість — він був лише студентом — керувати роботами не дозволили. Зведення костьолу очолив знаний фахівець Владислав Городецький.
Вид на Миколаївський костьол. Листівка кінця 1900-х років
Романтичні та химерні творіння Городецького досі популярні серед киян, і Миколаївський костьол не став винятком. Узявши за основу проект Воловського, Городецький додав до нього елементи з інших конкурсних робіт, а також власні ідеї. У конструкції та декорі будівлі він використав незвичні на ті часи матеріали: залізобетон для перекриття та штучний камінь на основі того ж бетону для архітектурного оздоблення та скульптурних композицій — чудових витворів італійського скульптора Еліо Саля.
Південний бічний фасад Миколаївського костьолу. Листівка 1910-х років
Тепер складно уявити, що ця краса могла б і не з’явитися на світ, через те, що костьол зводили на ділянці з високими ґрунтовими водами. Проте становище врятували набивні бетонні палі — винахід київського інженера Антона Страуса, який першим у Європі застосував відповідну технологію саме під час будівництва Миколаївського костьолу. Пізніше Городецький використав цей винахід, коли зводив свій знаменитий Будинок з химерами.
Нижня частина фасаду Миколаївського костьолу. 1980-ті роки
Результат вийшов чудовий: легка і витончена будівля костьолу, прикрашена ліпниною та іншим декором, увінчана двома 64-метровими вежами та шпилем у східній частині, справді вражала. З веж та зі шпилю звучали дзвони, найбільший з яких важив 2,5 тони. Розповідають, що до інтер’єру, крім скульптур Саля, входили 40 чудових вітражів, що не збереглися дотепер. Католицька громада з таким нетерпінням чекала відкриття храму, що освятила його та почала правити служби вже у 1909 році, ще до закінчення внутрішнього оздоблення, більш того — ще до отримання прав на земельну ділянку, де стояла будівля. На тій-таки ділянці, поруч з костьолом, Городецький звів триповерховий будинок причту.
Костьол на вулиці Червонармійській. Кінець 1920-х років
Втім, насолоджуватися цією гармонією київським католикам судилося недовго. Репресії 1930-х років фактично знищили католицьке духовенство у Києві, і костьол закрили під лицемірним приводом "відсутності служителя культу". Храм був розграбований, під час Другої світової війни пошкоджений радянським артобстрілом, а після війни відремонтований та переобладнаний під обласний архів. У 1950-ті роки між вежами костьолу з’явилася система дротів та антен — то була так звана "глушилка", яка мала заглушати мовлення західних "голосів", тобто антикомуністичних радіостанцій.
Інтер'єр колишнього костьолу перед реставрацією. Кінець 1970-х років
Наприкінці 1970-х років костьол реставрували, і у 1980 році там відкрили Будинок органної та камерної музики. Існує міська легенда, нібито гроші на це заповіла відома польська комуністка і радянська письменниця Ванда Василевська. Проте не можна сказати, що доля споруди змінилася на краще: через неналежне використання підвальних приміщень утворилася пліснява, зовнішнє оздоблення потріскалося, а сьогодні слухати концерти заважає гуркіт поїздів лінії метро, яка проходить просто під Великою Васильківською вулицею. Білі плями, що скрізь вкривають стіни костьолу, — скоріш за все, сліди незавершеної реставрації, на яку свого часу не вистачило коштів.
Орган для концертної зали виготовили чеські майстри фірми "Рігер-Клосс". Інструмент має 55 регістрів і майже 4000 труб висотою до 6 метрів, а за звучанням, за деякими оцінками, входить до десятки найкращих у Європі. Саме через цей орган виникла запекла суперечка між музичним колективом та відновленою католицькою громадою. Після краху СРСР вони спільно використовують приміщення. Причому, як не дивно, мають рацію обидві сторони. Католики наполягають на своєму праві використовувати храм за призначенням, і він справді освячений і діє з початку 1990-х, а у 2001 році у ньому навіть відслужив месу папа римський Іоанн Павло II. Але тоді доведеться прибрати орган, який встановлено у вівтарі, що заборонено канонами, оскільки він має бути на хорах. З іншого боку, музиканти категорично заперечують проти перевезення органу в інше місце, адже його створювали та налаштовували саме під акустичні умови Миколаївського костьолу, і в іншому залі його звучання постраждає.
