Ця ошатна чотирьохповерхова будівля входить у комплекс небагатьох споруд імперської епохи, що вціліли на Хрещатику у вирі Другої світової війни. Фахівці в галузі архітектури інколи називають будинок "італійським". Справа у його оформленні — прикраси будівлі дещо нагадують Палаццо Строцці, шедевру архітектури доби Ренесансу, який знаходиться у місті-побратимі Києва — Флоренції. Автор київського шедевру — петербурзький зодчий Федора Лідваль, скульптурне оздоблення фасаду виконав скульптор Василь Кузнєцов.
Квартал Хрещатика між Фундуклеївською (нині Богдана Хмельницького) та Прорізною вулицями, ліворуч будинок Нечаєва. Листівка початку ХХ століття
Садиба, на якій згодом розташувався банк, з кінця 1860-х років належала майбутньому генералу Нечаєву. Він забудовував її протягом десяти років: поступово звів кам'яний фасадний будинок та флігелі. На початку 1880-х років хазяїн декілька разів звертався до міської управи з проханням про перебудову чільного будинку для облаштування крамниць, а також клопотав про дозвіл спорудити поруч каплицю. Магазини на першому поверсі з'явилися, каплицю ж будувати не дозволили.
Майже закінчене будівництво споруди банку. 1913 рік
У 1908 року Російський банк для зовнішньої торгівлі (заснований 1871 року, з правлінням у Петербурзі) викупив для свого Київського відділення ділянку по Хрещатику, 32. У 1911–1913 роках на місті старого триповерхового будинку звели красиву споруду. Її будівництво було викликано значним економічним ривком останніх імперських передвоєнних років. У цьому банку, який називали "головним цукровим гаманцем", та у Санкт-Петербургському міжнародному банку було зосереджено до 90 відсотків операцій з експорту українського цукру. А Київ на той час мав неофіційний статус "цукрової столиці" Російської імперії. Але оскільки будівництві банку завершилося лише перед самим початком Першої світової війни, його поява невдовзі втратила актуальність.
Реклама Російського для зовнішньої торгівлі банку. 1914 рік
Споруда унікальна, в першу чергу, завдяки оформленню фасаду. Відомий мистецтвознавець Георгій Лукомський, який один з перших застосував по відношенню до неї термін ''італійський будиночок'', зазначав, що у Києві йому немає аналогів. Як ы личить подібним закладам, на фасаді можна знайти елементи за мотивами античної історії. Тут зображені величезні амфори; на перемичках вікон першого поверху — маскарони; над головним входом вміщено картуш, де колись були закріплені літери, з яких складалася назва банку. Завершує будівлю ще один картуш, з обох боків якого виконані скульптури, що символізують торгівлю й судноплавство. Обличкування фасаду здійснювали рустованим фінським гранітом. На жаль, під час Другої світової частину елементів було втрачено. Але все ж таки, варто зазначити, скромній київській копії італійського Палаццо дуже поталанило. Це один з небагатьох дореволюційних будинків, що вцілів під час вибухів і пожежі Хрещатика у вересні 1941 року. Про страшні події й досі нагадують оплавлені маскарони на фасаді "щасливчика".
Вціліла будівля колишнього банку на спаленому Хрещатику. 1942 рік
Первісне "фінансове" призначення будівлі до Другої світової війни майже не зазнавало змін. Після встановлення радянської влади банк було націоналізовано. В 1920-ті роки в будівлі працював Київський міський окружний фінансовий відділ, а з 1934 року його зайняв Наркомат фінансів УСРР (згодом УРСР), республіканська контора Держстраху та обласний і міський фінансові відділи.
Будівля колишнього банку серед забудови відновленого Хрещатика. 1961 рік
З кінця 1940-х років будинок по Хрещатику, 32 зайняла установа Київської міської ради — Управління головного архітектора міста. Тут же розмістилося правління проектного інституту "Київпроект", де працювали видатні будівничі, зокрема Анатолій Добровольський, під керівництвом якого відбувалося відновлення Хрещатика.
Наразі в будинку по Хрещатику, 32 розташовується департамент містобудівництва й архітектури Київської міської державної адміністрації. Перший поверх займають приватні комерційні установи, тривалий час тут був популярний серед гостей міста сувенірний магазин.