1872 року княгиня Софія Кудашева придбала у Олени Сетгофер величезну, на півтора гектари, садибу між Бульварно-Кудрявською та Мало-Володимирською (нині Олеся Гончара) вулицями. Княгиня та її чоловік, Олександр Кудашев, одразу заставили нерухомість у Товаристві взаємного кредиту. Був зроблений опис майна, з якого відомо, що у садибі, крім 17-кімнатного особняка власників, стояла ще господарська будівля з сараями для дров та екіпажів, стайнями та корівником. Понад три чверті садиби займав фруктовий сад. Навіщо Кудашеви купували садибу, важко сказати: швидко розрахувавшись за кредитом, вони вже 1877 року виставили маєток на продаж.
Рудольф Штейнгель
Новим власником став барон з естляндських німців Рудольф Васильович Штейнгель, молодий, але вже відомий у Росії інженер-шляховик. Саме на його замовлення Володимир Ніколаєв склав проект романтичного особняка у формах англійської готики. Ніколаєв мав також наглядати за будівництвом, але невдовзі відмовився, і цією справою займався Віктор Сичугов. Він вніс до проекту чимало корегувань, тож особняк, завершений 1879 року, можна вважати спільним доробком двох архітекторів. Завдяки карнизам та парапетам, стилізованим під фортечні зубці, будинок скидався на старовинний замок; посилювала це враження висока кутова вежа, з якої було видно чи не весь тодішній Київ.
Прапор на вежі особняка. 1890-ті роки
Коли на вежі підіймався прапор, це означало, що у резиденції перебуває сам господар. Траплялося це не часто, оскільки барон мав багато справ за межами Києва — керував будівництвом залізниці на Кавказі та порту у Новоросійську, облаштовував виноробне господарство на Кубані тощо. Проте маєток великої родини — барон та його дружина Марія мали четверо дітей — був одним із найпопулярніших місць у Києві, міська інтелігенція влаштовувала там аматорські вистави та інші інтелектуальні розваги. Старий сад власники перетворили на парк в англійському стилі, проклали алеї, розбили квітники, побудували альтанки і фонтани, зробили невелике озеро.
Фонтан у парку садиби Штейнгеля. 1900-ті роки
Заробивши досить великі гроші, барон та його дружина не забули про нужденних. В медичній клініці Університету св. Володимира (тепер Т. Шевченка) Рудольф Васильович заснував та фінансово підтримував відділення "імені барона Р. В. Штейнгеля", а також став співзасновником трьох дешевих їдалень для бідних. Коштом баронеси Марії Штейнгель було збудовано Стрітенську церкву на Сінному базарі. Один із синів Штейнгеля, Федір, згодом став депутатом Держдуми від партії кадетів та переконаним прибічником української автономії, а 1918 року — послом Української Держави у Берліні. Після того до Києва Федір вже не повернувся, жив у родовому маєтку на Волині, що була тоді польською територією. Під час поділу Польщі 1939 року йому ледь вдалося втекти від чекістів, перевдягнувшись у селянський одяг.
Після смерті батька Федір та інші сини, не в змозі утримувати величезну садибу, намагалися продати її місту для влаштування Четвертої гімназії, але для цього потрібна була надто складна перебудова, і пропозицію відхилили. Маєток у 1901 році придбав лікар-фізіотерапевт та психотерапевт Михайло Лапінський і влаштував тут "Бульварно-Кудрявську лікарню та санаторій", де відновлювали фізичний та нервовий стан пацієнтів за допомогою водних процедур, сонячних ванн та електротерапії.
Колишній особняк, вбудований в корпус Інституту травматології та ортопедії
1927 року у садибі облаштувався психоневрологічний НДІ, після війни — санаторій того ж профілю, а з 1952-го — НДІ ортопедії та травматології, що діє тут і досі під назвою Інституту травматології та ортопедії Академії медичних наук України. Під час його розбудови у 1980-ті роки були намагання знести особняк Штейнгелів, але громадськість домоглася компромісного рішення: зруйнували тільки тильну частину будівлі, а новий корпус інституту побудували навколо відреставрованого фасаду. На віконних решітках досі можна прочитати візерункові ініціали барона та його дружини. Збереглися також, хоч і у вкрай занедбаному стані, флігелі готичних обрисів та рештки парку англійського планування.
Реклама "кавказьких вин" барона Максима Штейнгеля. 1894 рік
Зауважимо, що впродовж останніх років під назвою "замок барона Штейнгеля" відома зовсім інша споруда — будинок поміщика Підгорського на Ярославовому Валі, 1. Це наслідок звичайної плутанини — баронові Максиму Штейнгелю, брату Рудольфа і теж відомому виноробу, належав сусідній будинок № 5 на Великій Підвальній вулиці (нині Ярославів Вал).
