Трасу Бульварно-Кудрявської вулиці запроектували ще на плані Києва 1837 року. Назву зумовлено тим, що вона починалася на Кудрявці — так називалася історична місцевість на захід і північ від Львівської площі — і тягнулася на південний захід аж до сучасної площі Перемоги, де перетиналася з Бульварною вулицею, як тоді називався сучасний бульвар Тараса Шевченка. А невеликий бульвар на початку вулиці, від якого інколи виводять назву Бульварно-Кудрявської, прокладено значно пізніше, вже у XX столітті.
Бульварно-Кудрявська вулиця. Початок ХХ століття
Фактично ж вулицю слід було назвати Галицько-Сінною, бо її інфраструктурне призначення полягало у сполученні двох великих ринкових майданів — Сінного та Галицького. Збереглася її найстаріша на поточний момент будівля — особняк Сербулових (№ 3), зведений 1876 року.
Колишній особняк Сербулових. Фото О. Пермінова, 1987 рік
Ненабагато молодші будинок № 12 на протилежному боці та знаменитий особняк барона Штейнгеля (№ 27), вбудований у сучасний корпус Інституту ортопедії і неврології. Основна ж маса старої забудови припадає на межу XIX–XX століть, а найцікавіші її зразки розташовані вздовж парного боку вулиці. Це Художнє училище (№ 2), створене на початку XX століття групою київських митців; Жіноча торговельна школа (№ 18/2), споруджена Николою Терещенком на пошану пам'яті його дружини Пелагеї (зараз тут Педагогічний університет імені Бориса Грінченка); Академія мистецтв, колишня доброчинна дитяча лікарня (№ 20), збудована коштом ще одного мецената — Льва Бродського. А його брат Лазар пожертвував чималу суму на будівництво Першого комерційного училища (№ 24), поруч у ті ж роки з'явилася Народна аудиторія (№ 26) — осередок Товариства сприяння народній освіті. Різка зміна рельєфу вулиці — за Обсерваторною вона переходить у досить круте "піке" — спричинилася до різноманіття архітектурних рішень.
Будинок у стилі модерн, Бульварно-Кудрявська, 38. Фото О. Пермінова, 1987 рік
1898 року Бульварно-Кудрявською до Сінного ринку подовжили трамвайний маршрут № 7, який доти ходив Маріїнсько-Благовіщенською (нині Саксаганського) до Галицького базару. Згодом його знов продовжили — через Велику Житомирську аж до Думської площі (сучасний Майдан Незалежності). Поза сумнівом, їздили цим маршрутом Вольф та Дора Висоцькі — дід та бабуся уславленого барда й актора, які з 1916 року жили в Києві на Бульварно-Кудрявській, 42. Тут у них народилися сини Семен — батько поета — та Олексій. Наприкінці "нульових" навіть збиралися встановити поряд пам'ятник Висоцькому, проте не склалося. До речі, про пам'ятники: зараз на Бульварно-Кудрявській їх два, і обидва на верхньому бульварі — Борисові Гринченку поряд з університетом його імені та угорському поету-революціонеру Шандору Петефі ("навзаєм" у Будапешті встановили пам'ятник Тарасові Шевченку).
Володимир Висоцький
За радянської влади вулиця отримала назву на честь колишнього діяча Центральної Ради Євгена Нероновича, який перейшов на бік більшовиків і був розстріляний українськими військами у 1918 році. Проте вже 1937 року ця назва змінилася. Справа в тім, що Хрещатику, який тоді називався вулицею Воровського, міська влада вирішила повернути історичну назву. Але ж і знаного більшовика Воровського не можна було лишати без гідного топоніму. Тож вулиця Воровського знов стала Бульварно-Кудрявською лише 2014 року.
Центральний ринок. 1962 рік
На той час на ній встигла прижитися велетенська будівля № 22, зведена у 1930-ті для Інституту промислової кооперації, що править зараз за офісний центр. Але вже не було знаменитого Сінного ринку, який наприкінці 1950-х перенесли зі Львівської площі у нову криту будівлю на Воровського, 17. Сінний (офіційно — Центральний) ринок та стихійна торговельна зона навколо нього були вельми популярні, але стали жертвою забудови, яка продовжується й зараз, перетворюючи верхню частину Бульварно-Кудрявської на безладне скупчення висоток.
