Труханів острів здавна був одним із найулюбленіших місць відпочинку киян. Саме тут колись виник перший у місті цивілізований пляж. Складна доступність до острову зумовила збереження на ньому майже цнотливої природи, що вабило сюди все більше й більше людей. Тривалий час єдиними способом дістатися до Труханового острову було використання водного транспорту. Для численних човнярів це було непоганим джерелом заробітку, адже саме вони перевозили киян через Дніпро на пляжі ''Трухашки''.
Пляж на Трухановому острові. 1920-ті роки
У 1930-ті роки влада допомогла людям і влаштувала перевезення спеціальними паровими катерами, що почали регулярно курсувати від берега до берега. Дуже швидко гострі на язик кияни охрестили їх ''лаптєм'', або ''калошею''. Вартість послуг становила 30 копійок за один перевіз, ще 10 копійок стягували за користування пляжем. Проте це зовсім не зупиняло натовпи охочих дістатися до омріяного берега з жовтим піском. Прохолодна дніпровська вода вабила змучених спекотним київським літом людей. Їх було настільки багато, що катери просто не могли впоратися, і на причалах вишикувалися довжелезні черги. Щоб вирішити проблему, ще 1936 року гідротехнік Микола Терпугов, професор Київського політехнічного інституту, запропонував збудувати міст, який мав поєднати Труханів острів із Дніпровською набережною на правому березі.
Проект Пішоходного мосту інженера Терпугова. 1936 рік
Міст планувався з розрахунком безперешкодного руху суден Дніпром, із прольотами по 250 метрів і заввишки 14 метрів. Дехто з дослідників навіть вважає, що він був свого роду маленькою копією моста "Золоті ворота", який саме зводили тоді у Сан-Франциско (США). У той же час деякі елементи вочевидь "запозичили" й з київського моста ім. Євгенії Бош — він до Другої світової війни існував приблизно на місці сучасного Моста метро. З будівництвом так і не склалося: війна не тільки стала на заваді планам зі зведення мосту, а й перетворила острів на суцільне згарище. Відступаючи під тиском Червоної армії, німці 1943 року майже повністю знищили селище, що там здавна існувало, та всі водні бази, які працювали на острові напередодні окупації.
Після війни Труханів острів мав увійти до складу новостворюваного київського Гідропарку. До того ж його планували поєднати містками не лише з правим берегом Києва, а й з сусідніми клаптиками суші, зокрема з Долобецьким і Венеціанським островами. В подальшому ця ідея так і не була реалізована. Натомість на початку 1950-х років знову повернулися до планів будівництва пішохідного мосту. Після складання спільного проекту, в якому брали участь фахівці декількох провідних київських інститутів та Мостозагін № 2, що зводив тимчасові київські мости відразу після звільнення міста від нацистів, будівництво розпочалося у 1956 році.
Переправа на пляж до зведення моста. 1950-ті роки
Цікаво, що новий міст будували виключно для задоволення потреби киян у відпочинку — житлові будинки на Трухановому острові тоді вже були відсутні. Така ініціатива радянської влади викликала захоплення навіть у іноземців. Ніякої стратегічної ролі нова інженерна споруда не виконувала, це був один із жестів комуністів, коли все робилося ніби виключно для трудящих. Проект професора Терпугова не був забутий — його частково використали відомі архітектори-фахівці Олексій Заваров та Всеволод Суворов, які керували як проектуванням, так і будівництвом нового моста.
Будівництво Паркового мосту. 1956 рік
Згодом Суворов згадував, що на початковому етапі між Заваровим та одним вченим-гідротехніком виникла суперечка. Останній намагався довести, що збудувати цей міст на такому місці неможливо. Тоді ж було укладено угоду, що переможець парі отримає ящик шампанського. Результат наочний — сьогодні кожен може скористатися найкрасивішим мостом через Дніпро у Києві, щоб дістатися зони відпочинку. Роботи було закінчено влітку 1957 року в рекордні строки. Таким чином вирішили майже сорокарічну проблему з переправою на пляжі Труханового острова. І це надало їм такої популярності, що у літню спеку, без перебільшення, там просто не було де яблуку впасти. Міст поєднав набережну, острів та зелений пояс правобережних придніпровських парків. До речі, за одним із проектів, який, на жаль, так і не реалізували, тут хотіли збудувати ескалаторний спуск скрізь спеціальний тунель ледь не з самої Європейської площі.
Нічне підсвічування Паркового моста. 2000-ті роки
У наш час Парковий міст обладнали яскравим різнобарвним освітленням, що робить його особливо привабливим та романтичним у вечірню пору. Також тут полюбляють розважатися міські екстремали, так звані роуп-джампери. Вони підв'язують до конструкцій мосту еластичні мотузки, з якими стрибають долу, ледь не торкаючись поверхні води. Також мостом проходить велосипедний маршрут, завдяки якому можна дістатися з центру міста до житлового масиву Троєщина.
