Особняк Ковалевського

 У ряді забудови фешенебельних Липок, безпосередньо навпроти знаменитого Шоколадного будиночка, яскраво виділяється особняк, розташований на розі вулиць Шовковичної та Пилипа Орлика. Завдяки яскравій архітектурі та незвичайній історії, він отримав кілька «народних» найменувань.У Києві колишній особняк Ковалевського відомий, як Арабський будиночок, Замок Зітхань, Будинок з "купе". У біографії будівлі перетинаються як комічні, так і драматичні та, навіть, трагічні сторінки.

 Коли Липки з пишних садів поступово перетворилися на житловий район, стало зрозуміло, що вартість землі тут буде тільки зростати. Недарма ця поліцейська ділянка, так тоді іменувалися адміністративні райони Києва, називалася Палацовою. Саме тут, поблизу Маріїнського та Кловського палаців, стала селитися місцева аристократія та успішні бізнесмени. Одними з найбільших землевласників на Липках було сімейство "цукрових королів" Бродських. Вони спочатку і були власниками землі, на якій згодом з’явився Арабський будиночок.

 Після смерті Лазаря Бродського спадкоємці поступово розпродали частину наділів, попередньо поділивши їх на більш дрібні ділянки для вигідного продажу. У 1911 році київський чиновник Миколай Ковалевський, який походив зі знатного дворянського роду, придбав у Бродських досить незручну у плані ділянку на розі двох вузьких вулиць. На той час тут був тільки невеликий садок, а будь-які будівлі були відсутні.

Кабінет Ковалевського на 1-ому поверсі. 1910-ті роки

 Ковалевський захотів побудувати для своєї родини справжній палац. Він запросив для розробки проекту майбутньої будівлі, а також для керівництва всіма роботами молодого, але вже відомого київського архітектора Павла Альошина. Врахувавши всі недоліки розташування ділянки та її малий розмір, зодчий спроектував будинок з триповерховою вежею, що закрила собою гострий кут та пропорційно розподілила будинок.

 Між замовником та виконавцем робіт практично одразу склалися непрості взаємини. У міських архівах збереглося листування, що стало справжнім джерелом інформації для сучасних дослідників старовини. Саме завдяки цим листам закріпилася одна з назв будинку Ковалевського —  Замок Зітхань. Саме так, передбачаючи чергові великі фінансові витрати, власник назвав будинок в одному з листів, адресованих зодчому.

 Мотиви Альошина були цілком зрозумілі: як справжній майстер своєї справи та як фахівець, який захопився проектом — він бажав  довести задумане до кінця. А Ковалевський прагнув максимально заощадити, але при цьому вразити всіх зовнішньою красою та шикарним внутрішнім оздобленням свого майбутнього будинку.

 Розповідаючи про декор фасаду, київські екскурсоводи обов’язково згадають, як Альошин пожартував над скупим замовником, зобразивши в горельєфі на фасаді вусатого кота, який надзвичайно нагадує самого зодчого. Справа в тому, що пишні вуса Альошина самі по собі є київською легендою. Згідно з переказами, він так любив «рослинність» на своєму обличчі, що спав виключно на спині, аби не зашкодити своїй красі.

Кімната -"купе" на згадку про першу зустріч з дружиною. 1910-і роки

 А ще однією назвою — Будинок з "купе" будівля зобов'язана імпровізованій кімнатці, стилізованій під купе залізничного вагона. Саме в поїзді Ковалевський колись познайомився зі своєю майбутньою дружиною та побажав увічнити подію в інтер’єрі власного помешкання. Величезні борги, спричинені будівництвом особняка, родині вдалося виплатити лише за тимчасової окупації Києва Добровольчою армією Денікіна. Сім’я Ковалевських недовго насолоджувалася життям в своєму палаці. З початком Першої світової війни господар будинку потрапив до діючої армії, а в 1919 році, передбачаючи майбутні проблеми, пов’язані з приходом радянської влади, разом з родиною емігрував.

 Шикарний особняк зайняли репресивні органи. Тут розмістилося ДПУ Південно-Західної залізниці. Кімнати прислуги в цокольному поверсі були перетворені на камери для тортур. Розповідають, що сюди одного разу був доставлений і сам автор будівлі, заарештований на залізниці за схожість з черговим "ворогом народу". Слідчий, бажаючи навести на Альошина жах, голосно викрикнув: "Ти хоч розумієш, де знаходишся і що з тобою може бути?"

На таке затриманий, який досконало знав план ним самим же спроектованого будинку, спокійно відрізав: "Звичайно, знаю! Ми знаходимося в пральній кімнаті мадам Ковалевської". Наприкінці 1930-х років органи Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) залиши́ли будинок, і він став служити більш мирним цілям. Сюди перевели Управління у справах мистецтв при Раді народних комісарів УРСР та Комітет у справах фізкультури і спорту.

 Після Другої світової війни особняк зайняло Міністерство закордонних справ (МЗС) УРСР. На початку 1970-х років тут були проведені великі реставраційні роботи, практично повністю відновлене планування будинку, відтворений прекрасний первісний декор. У 1987 році служби МЗС перебралися на Михайлівську площу, а будинок пристосували під нові потреби. Цей ремонт, на превеликий жаль, знову призвів до непоправних втрат у інтер’єрі.

Вид будівлі з боку вулиці Пилипа Орлика. 1990-ті роки

 Чергові зміни відбулися, коли будівлю в 2002 році почали переробляти під неофіційну резиденцію екс-президента України Леоніда Кучми. Внутрішні приміщення були в черговий раз переобладнані, а весь ретельно відреставрований в 1970-і роки інтер’єр практично знищений. Правда, реконструювали знамениту кімнату-купе і привели до ладу внутрішнє подвір’я. На щастя, всі зміни не торкнулися зовнішніх форм, завдяки яким споруда і отримала колись назву Арабський будиночок.

 Коротку історію особняка Ковалевського можна прочитати на табличці, що висить на фасаді будівлі. Сьогодні в цих стінах знаходиться благодійний фонд, який, серед іншого, іноді організовує екскурсії будинком та подвір’ям.