У 1874 році київське подружжя Модзелевських оновило свою садибу на розі Бульварної (Бібіковського бульвару) та Тимофіївської вулиць. Проект забудови, зроблений архітектором Краузе, складався з головного будинку, флігеля та стіни з брамою між ними. Все це було витримано у стилі неоготики. При цьому фасадний особняк чудово гармоніював з наступним на бульварі будинком Фроммета № 36, утворюючи разом з ним напрочуд ефектний ансамбль. В особняку було 23 кімнати, каретний сарай і стайня.
Будинок Фромметта та щойно збудований особняк Модзелевських. Середина 1870-х років
У 1879 році садибу Модзелевських придбав Іван Терещенко, старший син знаменитого цукропромисловця та благодійника Ніколи Терещенка. Сам Іван Ніколович також був знаним меценатом. Зокрема, ще студентом юридичного факультету Київського університету св. Володимира він почав фінансово підтримувати новостворену Київську рисувальну школу Миколи Мурашка. Він вкладав власні кошти в цій проект 25 років, аж до кінця існування знаменитого закладу, а пізніше допоміг Мурашку видати добре відому й зараз книгу мемуарів "Спогади старого вчителя". Опікувався Іван Терещенко і реальним училищем на Михайлівській площі, збудувавши при ньому церкву. Деякий час він був гласним міської думи, тобто депутатом. Проте головним захопленням у його житті стало колекціонування творів українського та російського живопису. Багатій Іван Терещенко мав змогу конкурувати у цій справі з будь-яким збирачем, купуючи картини як на аукціонах, так і безпосередньо у авторів. До знаменитого зібрання, яке було окрасою будинку, увійшли роботи Федотова, Шишкіна, Рєпіна, Врубеля, того ж Мурашка, Сурікова, Васнєцова тощо.
Іван Терещенко. Портрет роботи М. Кузнецова
Іван Терещенко мешкав у особняку разом з дружиною Єлизаветою. Збереглася цікава історія, як Іван приїхав до курського маєтку батька Єлизавети, генерал-лейтенанта Саранчова, просити її руки. Тоді стояла рання весна, якраз зійшов сніг, і обережний кандидат у тесті запропонував почекати до наступної зими, "поки земля знову побіліє". Однак не врахував, що у сусідньому селі працював один із багатьох цукрових заводів, що належали родині Терещенків. Наступного ранку він побачив: вся дорога від заводу до його маєтку геть "побіліла", бо була… засипана цукром. Згоду батька нареченої Іван отримав, але нібито обурений Нікола Терещенко назавжди заборонив синові втручатися в управління своїми цукроварнями.
Тут-таки, на Бібіковському бульварі, у 1886 році народився старший син Івана та Єлизавети, Михайло Терещенко. За кілька років по тому Іван важко захворів і мусив разом з дружиною переїхати у тепліший клімат. Михайло подорожував з батьками і в Києві майже не жив, що не завадило йому блискуче скласти іспити у Першій київській гімназії. У 1903 році, після майже одночасної смерті батька й діда, спадкоємець Терещенко-молодший став мультимільйонером. Він належав до вищих верств Петербурга та Москви, проте рідне місто не забув і сприяв грошима та авторитетом відкриттю Київської консерваторії.
Михайло Терещенко
У 1917 року Михайло Терещенко став міністром фінансів, а потім міністром закордонних справ у Тимчасовому уряді. Це обернулося для нього більшовицькою в'язницею та еміграцією, причому, на відміну від інших міністрів, за мільйонера Терещенка тюремники зажадали стотисячного викупу, який сплатила його мати. Тим часом реквізований Центральною Радою київський особняк був відведений під Секретаріат шляхів сполучення, через що унікальна колекція, якою ніхто не опікувався і навіть не охороняв, зазнала значної шкоди. Але з появою більшовиків на неї чекала страшніша катастрофа: більшість речей "нові хазяї" вкрали, попсували або знищили. Звіт мистецтвознавця Федора Ернста про долю будинку, де з крісел та стільців була повирізувана шкіра, а більшість картин подерта на шматки та порубана шаблями, справляє більш ніж гнітюче враження. Збережені рештки зібрання зараз перебувають у фондах Національного музею "Київська картинна галерея".
За Української Держави гетьмана Скоропадського у будівлі знову діяло Міністерство шляхів сполучення, а у листопаді 1918 року колишній особняк Терещенків раптово опинився у самому центрі політичної боротьби. Саме тут відбулася таємна нарада українських соціалістів, які ухвалили рішення розпочати повстання проти гетьмана і з цією метою створили Директорію на чолі з Володимиром Винниченком та під військовим керівництвом Симона Петлюри.
Вигляд південного фасаду колишнього будинку Івана Терещенка. 1936 рік
За часів радянської влади в колишньому особняку були житлові приміщення. А в 1980-ті роки в будинку знов вирішувалися долі — хоча й не всієї держави, але багатьох її громадян. Тут облаштувався сумнозвісний радянський ОВІР — Відділ віз та реєстрацій, який надавав дозволи для виїзду на постійне місце проживання за кордон. Влада СРСР такі речі не схвалювала, тож емігранти, у більшості євреї, в ОВІРІ нерідко зазнавали справжніх моральних знущань. Власне, відділ, який тепер називається Головним управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації, лишається тут до сьогодні, але вже давно не такий всемогутній, і навіть не спроможний відремонтувати власний будинок.
Відділ віз та реєстрацій у будинку по бульвару Шевченка, 34. 1980 рік
