У 1873 році прилуцький поміщик та аптекар Микола Данилович Фроммет, накопичивши півмільйонний капітал, придбав у Києві садибу на розі Бібіковського бульвару та Тимофіївської вулиці (нині Михайла Коцюбинського). Тут він розпочав будівництво кількох прибуткових будинків елітного класу. Проект першого з них, того, що й зараз привертає увагу перехожих, склав 1873 року зодчий Володимир Ніколаєв. Садибу одразу орендувало воєнне відомство, маючи на меті розмістити у будівлях батальйонний штаб та казарми на 400 чоловік.
Ріг вулиці Тимофіївської та Бібіковського бульвару. 1880-ті роки
Завдяки надзвичайно ефектному вигляду будинок, який скидається скоріше на середньовічний феодальний замок, набув чималої популярності серед киян. Скажімо, журналіст Павло Андрієвський у 1884 році опублікував у київській газеті "Зоря" фейлетон "Київ у майбутньому". Фантазуючи про реалії міського життя через сто років, автор пише й про будинок фромметівського праонука, там-таки на Бібіковському бульварі, тільки… 30-поверховий.
Будинок Фромметта й пам'ятник графу Бобринському на Бібіковському бульварі. Листівка 1890-х років
До речі, деякі прогнози Андрієвського дійсно справдилися, наприклад, про поширення україномовної преси, соціальні мережі (на базі телефонного зв'язку) чи реєстрацію собак. Однак щодо нашої будівлі він помилився — будинок не відійшов не те що праонуку, а навіть сину Фроммета. Почалося все з того, що під час будівництва "другої черги" комплексу, а саме будівлі, яка зараз має номер 36-а, сталася катастрофа. Власник, про жадібність якого Києвом ширилися легенди, став заощаджувати на безпеці, а недбалий виконроб, архітектор Павло Спарро, дозволив йому це робити. У результаті повністю обвалився триповерховий парадний фасад, і роботи загальмували на кілька років. За цей час Фроммета розбив параліч, що вплинуло і на його розумові здібності. Недоумкуватий багатій став заручником своїх довірених осіб, які його швидко розорили. Садибу, виставлену на продаж за борги, придбав московський купець Карл Раузер. Самого ж Фроммета віддали під опіку сина Роберта, а з усіх його статків лишилися тільки кількасот рублів.
Скандальний імідж садиби переслідував і нового власника, якому довелося вирішувати конфлікт між своїм домоправителем Афросимовим та головним орендатором Бжозовським. За рішенням суду, покарали Афросимова. Він голосними скаргами порушував спокій мешканців, перекривав у будівлі водогін та зачиняв ворота, щоб не пустити водовозів (а все почалося з того, що йому вчасно не принесли самовар).
Зовнішня реклама готелю "Київ" на будинку Фромметта. 1892 рік
Зрештою суперечки вщухли, і у садибі мирно запрацював готель "Київ", а дещо пізніше — музична школа Славич-Регаме, якою керувала піаністка Лідія Славич, дружина відомого композитора Костянтина Регаме. Найкращі ж п'яти та шестикімнатні квартири у головному будинку винаймала київська еліта. Зокрема, з початку XX століття тут мешкали два професори університету — судовий медик Микола Оболонський та славіст і філолог Тимофій Флоринський. Лікаря Оболонського у 1911 році часто згадували київські газети, адже саме він доглядав у лікарні смертельно пораненого у Києві імперського прем'єр-міністра Столипіна, а також брав участь в експертизі за відомою справою Бейліса, коли євреїв звинуватили у ритуальному вбивстві хлопчика. Оболонський не знайшов у вбивстві ритуальних ознак. Пізніше експертів змусили у суді змінити покази, однак Оболонський встиг померти, і до цієї ганьби лишився непричетним. Тимофій Флоринський, вчений зі світовим іменем, був, на жаль, запеклим монархістом та українофобом, відстоював думку, що українська мова — лише діалект російської. У травні 1919 року його, як і багатьох прихильників старої влади, схопили та без суду та слідства розстріляли чекісти.
Колишній будинок Фромметта на бульварі Шевченка. 1939 рік
Аптеку ж — невід'ємну частину садиби — заснував у будинку № 36-а ще сам Микола Фроммет. Її з дитинства запам'ятав і згадав у своїх мемуарах уславлений киянин, співак і актор Олександр Вертинський. За радянської влади тут облаштувалася Центральна залізнична аптека, яка дожила аж до початку XXI століття, коли її приміщення викупив власник якогось пивного закладу. Втім, тоді ж відкрилася нова аптека у головному корпусі, тож фармацевтичні традиції будівлі зберігаються вже майже півтора століття.
Колишній будинок Фромметта на бульварі Шевченка в день відкриття пам'ятника Щорсу. 30 квітня 1954 року
