1810 року, коли Хрещату долину тільки починали забудовувати, великий шмат її західного схилу неподалік від міського театру (нині на його місці Український дім) отримала родина таких собі міщан Галкіних. У середині XIX століття садибу Галкіних та землю над нею вздовж Трьохсвятительської і аж до Костьольної придбав підрядчик Кіндрат Ховалкін, пізніше відомий своїми махінаціями під час зведення Володимирського собору. Невпорядкована територія з залишками стародавніх валів — фактично сміттєве звалище при будівництві Олександрівського костьолу — дісталася Ховалкіну майже безкоштовно. Він звів тут кілька цегляних будівель, але наприкінці 1860-х років був змушений розпродати садибу. Так ділянка № 6 на Хрещатику стала власністю купця Федора Кейля, який збудував на ній триповерховий будинок за проектом Ромуальда Тустановського. До речі, у сусідній частині садиби, на ділянці № 4, багато років діяла фабрика найзнаменитішого київського ювеліра Йосипа Маршака.
Вигляд початку Хрещатика до зведення будинку І. Закса. 1900-ті роки
У 1909 році ділянку Кейля придбав Ілля Закс, син відомого цукропромисловця-мільйонера Маркуса Закса. За чотири роки на місці старих будівель постала найсучасніша на той момент споруда, спроектована Йосипом Зекцером та Дмитром Торовим.
Один із найвищих будинків на Хрещатику являв собою квадрат з ліфтовою шахтою в центрі та робочими чи житловими приміщеннями по периметру. Чим вищий був поверх, тим менші були кімнати — від великих парадних залів на першому поверсі до пральні у мансарді; це відбивалося ззовні у розмірі віконних отворів. У будинку були шести та семикімнатні квартири, контори торговельних, промислових, фінансових, страхових та інших закладів, тютюнові магазини, магазини одягу, аптека.
Барельєфна композиція "Індустрія" на центральному фронтоні будинку. 1980 рік
Центральний фронтон прикрасила барельєфна композиція "Індустрія" — копія відомого твору бельгійського митця Константена Меньє, який спеціалізувався на темі праці та образах робітників. Бачимо, що перший в Києві твір монументального мистецтва пролетарської тематики з'явився задовго до перемоги пролетаріату. Ба більше, "Пам'ятник праці" у Брюсселі, для якого, власне, Меньє й створював "Індустрію" та інші композиції, встановили лише у 1930 році, за 17 років після київської копії. Звісно ж, сам барельєф був відомий ще за життя скульптора, який помер у 1905 році.
1919 року, найвірогідніше, під час більшовицького штурму Києва у лютому, будинок згорів. Михайло Булгаков у нарисі "Киев-город" наводить іншу версію пожежі, яка побутувала серед киян: "Было в этом здании учреждение хозяйственно-продовольственного типа. И был, как полагается, заведующий. И, как полагается, дозаведывался он до того, что или самому ему пропасть, или канцелярии его сгореть". А далі якимось дивним чином разом з канцелярією згоріла і вся будівля. Так воно було чи ні, але обгорілий каркас будинку простояв аж до 1927 року, справивши враження не тільки на Булгакова, але й на Осипа Мандельштама, який писав про "остов семиэтажной громады, зияющей сквозными пролетами как Колизей".
Відновлений "будинок трестів". 1930 рік
Відновленням будинку зайнялися архітектори Ісаак Коган та Михайло Анічкін. За рік ударної праці, що тривала навіть узимку, споруді повернули первісний вигляд і назвали "будинком трестів". У ній дійсно розмістилися радянські трести — порцеляново-фаянсовий, тютюновий, спиртовий, шкіряний, суконний, а також кілька банківських відділень.
Частина Хрещатика, що вціліла після пожежі 1941 року. 1953 рік
Будинок, як і вся ця частина вулиці, опинився серед небагатьох, що вціліли під час пожежі Хрещатика у вересні 1941 року. По війні й у наш час він зберігає офісно-громадське призначення. Нині за адресою Хрещатик, 6 зареєстровано кількадесят юридичних осіб, а на першому поверсі працюють ресторани.
Ощадна каса на першому поверсі будинку. 1980-ті роки
