Одна з найбільших старих будівель на Андріївському узвозі, будинок Слинко формує ансамбль навколо Андріївського собору і фактично є невід'ємною частиною місцевого пейзажу. Через характерне архітектурне оформлення в псевдоросійському стилі з елементами, притаманними дерев'яній забудові Московського царства XVI–XVII століть, колишню власність купця Слинко часто називають також Будинком-теремом. Цікаво, що весь зовнішній декор на ньому виконано з цегли, а не з гіпсу.
На час зведення, у 1900–1901роках, це була одна із самих великих житлових будівель у Києві. Через незвичайний архітектурний стиль та розміри будинку у місті одразу виникли плітки щодо автора проекту. Дехто навіть і зараз приписує авторство знаменитому російському художнику Віктору Васнєцову. Коли він працював над розписами Володимирського собору, то певний час проживав неподалік — на Володимирській вулиці. Однак архівні документи спростовують цю міську легенду. Попри те, що автор достеменно не відомий, існують свідчення, що проект затвердив міський архітектор Едуард Брадтман, підписку про нагляд за будівництвом надав архітектор Олександр Хойнацький, а керував роботами зодчий Микола Вишневський.
Історія садиби відома з середини ХІХ століття, саме з тих часів, коли почалася активна забудова Андріївського узвозу. Першою хазяйкою ділянки була міщанка Ксенія Томашевська. Вона продала землю під зведення на цьому місці будинку для настоятеля Андріївської церкви. Проте через геологічну складність ділянки будівництво так і не здійснилося. Далі власники змінювалися декілька разів, доки у 1857 році садибу не придбав відомий слов'янофіл, польський письменник Міхал Грабовський. Він був одним із тих, хто виступав за тісні взаємини між польським й українським народами. За планами Грабовського на Андріївському узвозі передбачалося масштабне будівництво, проте реалізувати свої задуми літератор не встиг. Він на деякий час поїхав у справах до Варшави і там помер у 1863 році.
Міхал Грабовський
Згодом садиба перейшла до дружини київського чиновника Єфросінії Столяренко. Саме за її ініціативи й почалося зведення будинку-гіганта, про що вона заздалегідь повідомила міську управу. І тут виникає ціла низка міфів, на які така багата історія Андріївського узвозу. Нібито купчиха, відома своєю пристрастю до гри у карти, в один нещасливий для неї вечір, програла свою садибу багатому київському мануфактурнику Андрію Слинко. Так це чи ні, ми вже ніколи не дізнаємося, але ще однією цікавинкою є те, що під час спорудження будівлі знайшлися люди, які прогнозували їй дуже швидку глобальну катастрофу через високу ймовірність зсувів. Один "свідомий" киянин у 1901 році навіть направив до канцелярії київського цивільного губернатора листа, де писав про будівництво, що йшло на узвозі: "Я випадково натрапив на майбутню з дня на день у Києві катастрофу, однак очевидно нікому немає до цього діла, а тут не обійдеться без людських жертв". На щастя, це пророцтво не справдилося, і будинок стоїть вже майже 120 років. Щоправда, за цей час він втратив свою дуже характерну рису — дві шатрові споруди на даху, які архітектурно гармоніювали з банями Андріївської церкви.
Башти на будинку Слинко. 1910-ті роки
Ці вежі на будинку заслуговують на окрему розповідь. Подейкували, ніби архітектор, який складав проект, святотатські зазіхнув на копію Андріївського храму для житлового будинку, і тому ці вежі не могли довго встояти. Як часто буває, ніхто не може точно пригадати, коли і чому вони зникли. Дехто стверджує, що причиною могли стати сильні пориви вітру, інші — що збулося пророцтво про зсуви. Старожили полюбляли розповідати, буцімто під час нічного буревію одна з веж впала просто на проїжджу частину, однак коли зранку представники міського господарства приїхали її прибирати, її на дорозі вже не було. А пояснення таке: кияни за одну ніч розібрали її на маленькі шматочки, оскільки вона була зроблена з чистого срібла. Зрозуміло, що це лише київська легенда.
Вид на Поділ та башти на колишньому будинку Слинко. 1946 рік
А от фахівці кажуть, що характерні вежі зникли у другій половині 1950-х років після виходу сумнозвісної постанови 1955 року "Про боротьбу з архітектурними надмірностями". За часів вже незалежної України розглядався проект відновлення конструкцій, але за різних обставин він так і не був реалізований.
Андрій Слинко
Сумною була й доля останнього володаря будинку, вже згадуваного купця Андрія Петровича Слинко, який входив до числа найбільш багатих киян свого часу. Завдячуючи кмітливості та природному хисту до підприємництва, він заробив величезні статки. В будинку на Андріївському узвозі, 34 містилася головна контора його торговельного дому, і там купець мешкав разом із родиною. Щоправда, заздрісні пліткарі стверджували, що Слинко отримав свої неабиякі прибутки не завдяки чесному підприємництву, а після того, як знищив бізнес дружини. Нібито майно жінки було застраховане на чималу суму, подружжя підпалило магазин і отримало великі гроші. Андрій Слинко — відомий торговець мануфактурою, що володів Торговельним домом "А. П. Слинко и Кº" із цілою мережею магазинів у Києві, він навіть отримав звання "офіційного постачальника Двору її імператорської високості великої княгині Олександри Петрівни". Після приходу більшовиків 74-літній господар будинку був розстріляний як член "Київського клубу російських націоналістів".
Меморіальна дошка Григору Тютюннику
У колишньому прибутковому будинку Слинко на Андріївському узвозі у різний час винаймали квартири відомі люди. Серед них вчений, член Старої Громади Павло Житецький, письменник Григір Тютюнник, арабіст Тауфік Кезма, бібліограф Микола Сагарда та інші. Григору Тютюннику, автору повісті "День мій суботній", де багато сторінок присвячено Андріївському узвозу, на будинку встановлено меморіальну дошку. Певний час фасад прикрашав ще й цікавий барельєф, він належав приватній майстерні, що згодом переїхала і зараз розміщується на Десятинній вулиці. Це була одна з "фішок" Андріївського узвозу — зображення величезного носа, який київські екскурсоводи прозвали "носом Гоголя". Сьогодні у колишньому будинку Слинко розташовані приватні помешкання, офісні установи, а перші поверхи займають ресторан та театр-студія "Академія".
