Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври

 Розповідь про дзвіницю варто розпочати з кількох вражаючих цифр. Висота пам’ятки становить 96 метрів 52 сантиметри, тому з верхівки бані видно на відстань 40 кілометрів. Гвинтові сходи, які ведуть до верхнього ярусу, мають 374 сходинки. Товщина стін нижнього ярусу дзвіниці близько 8 метрів. Загалом на будівництво пішло 5 мільйонів цеглин та 20 тисяч тон вапняного розчину, на покриття бані використали 3,5 кілограми сусального золота.

Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври. Літографія з малюнка М. Сажина. 1850-ті роки

 Ідею зведення кам’яної дзвіниці монастирська адміністрація плекала з кінця XVII століття, бо тодішня 30-метрова дерев’яна дзвіниця потреби Лаври вже не задовольняла. Однак з будівництвом нової монастирю не дуже щастило. Перший архітектор, який отримав це замовлення, помер на початку XVIII століття, ледь заклавши фундамент. Поки шукали заміну, стару дзвіницю разом з більшою частиною монастирської бібліотеки, що там зберігалася, знищила пожежа. З наступним майстром Лавра не змогла узгодити кошторис, і він відмовився від роботи. Тільки на початку 1730-х років з Москви надіслали новий проект дзвіниці, і для його реалізації запросили до Києва відомого російського будівничого німецького походження Йогана Готфріда Шеделя.

Вид на Києво-Печерську лавру з-за Дніпра. 1900-ті роки 

 Зодчий докорінно переробив досить незграбний проект, замінивши п’ять його поверхів чотирма. Водночас він збільшив висоту дзвіниці майже на 12 метрів, і це зробило її силует значно стрункішим. Дзвіницю скомпоновано таким чином, що кожен поверх здається легшим за попередній і наче "тягне" його догори. Цей уявний підйом завершує легка баня з ажурним хрестом; втім, таким він здається лише знизу, а реальна його висота близько 5 метрів.

Велика дзвіниця. 1910-ті роки

 Неймовірна як на ті часи висота споруди викликала недовіру замовників, які у різний спосіб намагалися позбутися будівничого. Шеделю заважали працювати: з великим затримками підвозили будівельні матеріали, не забезпечували достатню кількість робітників, яким до того ж надто мало платили. Лиш після землетрусу в стінах недобудованої дзвіниці з’явилися тріщини, майстра одразу звинуватили у помилках проектування. Скільки архітектор не доводив, що тріщини виникли через те, що у третьому ярусі передчасно повісили дзвони, йому не вірили. Спеціальна комісія після обстеження будівлі заявила, що вона ось-ось впаде. Дзвіницю врятувала тільки впертість Шеделя: він домігся приїзду нової комісії, яка й спростувала висновки попередньої.

Перший та другий яруси Великої дзвіниці. 1910-ті роки 

 Будівництво завершили у 1744 році, і з того часу дзвіниця не змінювала зовнішнього вигляду. Як і раніше, у ній розміщувалися монастирський архів та бібліотека, а на третьому ярусі висіли славетні лаврські дзвони. Загальна вага дванадцяти дзвонів перевищувала 96 тон. Кожен з них мав власне ім’я. Найстарішим був тритонний дзвін Балик, вилитий ще у 1613 році і названий за прізвищем спонсора робіт. Жодна дерев’яна дзвіниця не могла його витримати, тому він висів на окремій щаблині. Цей дзвін постраждав у пожежі 1718 року, після неї був перелитий і зберігся до нашого часу. Крім нього, збереглися дзвони XVIII століття Копа (відлитий коштом архімандрита Романа Копи) та Буденний. Вони теж були перелиті у XIX столітті вже під новими іменами — Полієлейний, який важив 5,6 тони, та 3,5-тонний Воскресенський. Найважчим з інших дзвонів XVIII століття був 16-тонний Успенський, створений Іваном Моторіним, автором знаменитого Цар-дзвона у Кремлі. У 1897 році з Москви спеціальним потягом привезли величезний Братський дзвін вагою 28 тон, який підняли на дзвіницю за допомогою особливого риштування. За радянської влади більшість дзвонів наприкінці 1920-х років були розбиті і відправлені на металобрухт.

Надгробок Столипіна з хрестом з чорного мармуру. 1912 рік

 До середини XVIII століття належить і Часовий дзвін, який спочатку відбивав години на окремій Часовій вежі, а у XIX столітті був перенесений на четвертий ярус Великої дзвіниці разом з годинником. Цей годинник справно працював багато років і вийшов з ладу тільки на початку XX століття. Потім його замінили новим, що працює й досі. Сам механізм важить 4,5 тони і з’єднаний з трипудовим молотом, який щогодини б’є у дзвін, а вісім менших дзвонів кожні 15 хвилин видзвонюють гамму. За переказами, впродовж своєї історії годинник зупинявся лише один раз — восени 1941 року під час вибуху Успенського собору.

Велика дзвіниця у риштуваннях під час ремонтно-реставраційних робіт. 1959 рік

 З початку ХХІ століття відбувалася масштабна реставрація дзвіниці, яка закінчилася у 2014 році встановленням нового дзвону — Всіхсвятського, вагою 7 тон. 

Соборна площа до відновлення Успенського собору. 1982 р

 Неподалік від дзвіниці, біля Трапезної церкви, у 1911 році похований російський прем’єр-реформатор Петро Столипін. Його діяльність за радянських часів висвітлювалася виключно негативно, проте багато років це ніяк не відбивалося на стані могили. Лише за правління Микити Хрущова, на початку 1960-х років поховання зрівняли з землею, а розбитий надгробок сховали на першому ярусі дзвіниці. Там він і пролежав три десятиліття, аж поки могилу не відновили у часи горбачовської перебудови.

Дзвони на третьому ярусі Великої дзвіниці. 2000-ті роки