Бессарабський ринок

 Наприкінці ХІХ століття місце в самому центрі Києва постійно привертало увагу міської влади своєю недоглянутістю і невпорядкованістю. Один заїжджий француз пройшов Хрещатиком до Бессарабської площі та був настільки неприємно здивований брудом та занедбаним станом, що порівняв її з гнійником на кінчику гарного класичного носа. Багато років йшли розмови, що площу треба привести до ладу, упорядкувати торгівлю та побудувати, нарешті, тут критий ринок. Але коштів не було, а державна скарбниця в кредиті відмовила.

Бессарабська площа до будівництва ринку. 1892 рік

 Яке ж було здивування депутатів міської ради, коли один із гласних (так тоді називалися депутати), відомий усьому Києву своєю жадібністю, раптом стурбувався благоустроєм. Це був найбагатший цегляний магнат Яків Бернер. Він запропонував до святкування 900-річчя Хрещення Русі в 1888 році власним коштом побудувати на Бессарабці церкву. Здавалося б, чудове починання та приклад служіння міським інтересам. Проте купця швидко викрили. Якби храм звели, довелося б повністю скасувати Бессарабський базар. А Бернер саме цього й добивався, адже в такому разі торгівля перейшла б до магазинів його прибуткового будинку, який знаходився в самому початку Бібіківського бульвару. Тепер це бульвар Шевченка, а будинок Бернера зберігся дотепер під номером 1.

 Врешті-решт, закріплена торгова функція Бессарабки отримала офіційне підтвердження та реалізацію. Допоміг цьому ще один київський купець, мільйонер-цукрозаводчик Лазар Бродський. Щоправда, він теж схитрував. У своєму заповіті, згідно з яким місту відходило півмільйона рублів на будівництво критого ринку, багатій прописав одну обов’язкову умову. Велика частина доходу від здавання в оренду площ в цій будівлі мала перераховуватися на благодійність, в основному, на користь київської єврейської громади.

 Оскільки не було зрозуміло, який дохід буде приносити ринок, міська влада не поспішала прийняти щедрий дар. Почали думати та прораховувати, яка ж діяльність принесе найбільші прибутки, з яких відраховуватимуться благодійні відсотки. У результаті додумалися навіть до того, що дар можна прийняти, ринок побудувати, а на другому поверсі відкрити публічну бібліотеку, і заробляти високою платою за вхід і користування книгами.

Перші торговці на ринку. 1912 рік

 Компроміс був знайдений - місто випустило облігації, які викупили спадкоємці Бродського. За цією схемою міська влада повинна була розрахуватися за позикою до 1917 року. Потім створили спеціальну комісію й оголосили конкурс, в якому брали участь імениті архітектори. Виграв архітектор Генріх Ґай, який до цього вже побудував критий ринок у Варшаві. Проект, як це завжди буває, довелося переробити (наприклад, вистачило розуму відмовитися від бібліотеки) і здешевити. Втім, невдовзі після того, як ринок посів своє місце на площі, він став міською пам'яткою. А сама площа - зразком з санітарної точки зору.

Трамвайний маршрут біля Бессарабського ринку. 1935 рік

 Ринок зручно розташувався на перехресті декількох доріг. Дістатися до нього можна було міським транспортом – трамваєм, який вже тоді набув широкого поширення в Києві. Поруч проходили дві лінії: одна Хрещатиком у бік вул. Великої Васильківської, а друга збігала донизу Крутим узвозом. Київський рельєф, описаний у багатьох літературних творах, у результаті зіграв злий жарт. Одного трагічного дня трамвайний вагон зійшов з рейок у кінці вул. Круглоуніверситетської. Він покотився вниз, а потім перекинувся просто по той бік будівлі ринку. Загинули люди, почалися розмови про небезпеку експлуатації трамвая на цій ділянці, тож маршрути відмінили, а рейки зняли.

 Вдалий проект будівлі Бессарабського ринку та комунікацій, а також висока якість будівництва забезпечили довге життя споруді. Ця київська пам'ятка й сьогодні слугує городянами за своїм призначенням. Розташування ринку на центральній площі зробило його «найдорожчим» в Києві. Тут у відмінному асортименті представлені продукти за високими цінами.