Кожен пішохід, що спускається від Андріївської церкви на Поділ, обов'язково звертає увагу на незвичайний будинок, схожий своєю архітектурою на готичний замок. Він дістав назву «Замок Річарда Левове Серце». Вважається, що так назвав його в 1950-ті роки відомий киянин, письменник-дисидент Віктор Некрасов. Щоправда, серед старожилів Андріївського узвозу ходять розмови, що ця назва існувала задовго до того, як Віктор Платонович гуляв вподобаною йому вулицею. Проте, чимало киян надалі вірять, що саме у багатій уяві письменника народилися асоціації з середньовічною готикою.
Будинок упродовж усієї його історії супроводжували безліч чуток і легенд. Ці історії живуть в міських оповіданнях і дотепер. Один з найвідоміших міфів пов'язаний із непорядністю хазяїна в грошових справах. Нібито забудовник не розрахувався з бригадою, що зводила будинок, а вони помстилися: вмурували в повітроводи чи то яєчну шкаралупу, чи то глиняні посудини. Тому навіть під час легкого вітру в усіх приміщеннях чулися жахливі завивання та стогони. Оскільки Замкову гору в київських міфах завжди ототожнювали з Лисою горою, де влаштовують свої шабаші відьми, містом відразу ж поповзли тривожні чутки. Стверджували, що на Андріївський узвіз повернулася нечиста сила. І начебто після цього перші мешканці втекли зі своїх квартир в «замку», розірвавши договори оренди, а хазяїн не зміг знайти інших і дуже швидко збанкрутів.
Графічне зображення замка Річарда на Андріївському узвозі. 1980-ті роки
Звичайно, ця розповідь - не більше ніж гарна київська легенда. Хоча будівля, дійсно, має непросту історію. Її будівництво було пов'язане з численними неприємностями. Прибутковий будинок був зведений у 1900-ті роки купцем Дмитром Орловим. Його наприкінці життя супроводжували просто містичні негаразди. Початок будівництва збігся з початком економічної кризи. Купець недорого купив ділянку на узвозі біля підніжжя гори Уздихальниці, і швидко зіпсував собі репутацію, вдавшись до плагіату. З метою економії комерсант майже повністю запозичив проект житлового будинку для службовців Міністерства внутрішніх справ, побудований на Аптекарському острові в Петербурзі архітектором Марфельдом. Можливо, за це Орлов майже відразу й поплатився. Будівництво супроводжувалося низкою неприємностей. Розпочалося з того, що кілька разів сходив ґрунт з Уздихальниці. Потім однієї ночі будинок, де вже були зведені стіни і перекритий дах, з незрозумілих причин спалахнув. Очевидці стверджували: полум'я було таким сильним, що його бачили далеко внизу, з Подолу. Пожежа тривала всю ніч, і на ранок купець виявився повним банкрутом-погорільцем. Щоб ліквідувати наслідки, Орлов був вимушений взяти в борг велику суму грошей. А коли будівництво вже вдруге майже добігло кінця, міська влада з’ясувала, що у забудовника немає необхідних документів. Поліція зупинила всі роботи, проте купцю вдалося вивернутися та все ж добудувати дім. Квартири він почав здавати в оренду. Якщо подивитися адресні книги того часу, стане зрозуміло, що усі апартаменти були заселені і нечиста сила нікого з орендарів не злякала. Враховуючи різноманітний асортимент квартир, не дивно, що заїхала в апартаменти дуже непроста публіка. Серед інших тут влаштували свої майстерні декілька відомих київських художників. У різні часи тут проживали Фотій Красицький, Іван Макушенко, Федір Балавенський.
Проте пригоди Орлова та його сім'ї на цьому не скінчилися. У 1911 році він отримав вигідний підряд і поїхав працювати до Благовєщенська, а там став жертвою грабіжників-вбивць. Вдова купця, що залишилася з п'ятьма дітьми, була вимушена того ж року продати будинок. До революції будівля ще кілька разів переходила з рук у руки, а за радянських часів розділила долю безлічі інших прибуткових будинків. Після перепланувань, ущільнень і перебудов тут обладнали комунальні квартири. Ще на фотографіях 70-х років можна побачити білизну, розвішену численними мешканцями на балконах і на мотузці у дворі, що виходить на оглядовий майданчик.
Замок Річарда з комунальними квартирами. 1975 рік
Наприкінці існування радянської влади почали впорядковувати Андріївський узвіз. З нього мали намір зробити київський Монмартр. Тоді мешканців комуналок розселили та розпочали масштабні внутрішні роботи у будинку. Проте, на жаль, фінансування не вистачило. Будівля довго стояла покинутою, а потім була продана в приватні руки. Наприкінці 1990-х років її купив американський бізнесмен українського походження, з метою зробити його прибутковим. Проте і донині будинок в псевдоготичних формах привертає увагу багатьох художників і надихає поетів і письменників.
Вид внутрішнього дворика в Замку Річарда. 2015 рік
