Воздвиженка

 Розгалужений яр під Старокиївською горою утворився декілька тисячоліть тому в результаті роботи джерел. Під час сильних дощів вони перетворювалися на потужні ріки. Тоді потоки води прокладали собі дорогу, вимиваючи ґрунт. Основним водотоком, який брав участь у формуванні долини, вважається струмок Киянка, що впадає в більш велику ріку Глибочицю. Нині обидві ріки протікають у колекторах під землею.

 Частина дослідників ототожнює Киянку з урочищем «Дебрі Кісани», що згадується в «Слові о полку Ігоревім». Численні археологічні розкопки в дельті струмка дозволили встановити цікаві факти. В X столітті береги Киянки, яка протікала серед житлової забудови, були укріплені потужними контрфорсами із колод, а тротуари вздовж струмка викладені з дошок. Так що, схоже, що ще тисячу років тому існували відносно комфортні пішоходні дороги.

 Яр здавна населяв робочий люд. Квартали мали назви відповідно до роду занять його мешканців. Ремісники заклали тут своєрідне київське Місто Майстрів. Сусідство зі струмком давало господарський ефект – кожум’яки вимочували в ньому шкіри, а гончарі брали воду для змішування її з глиною. Відповідно до стародавнього переказу мешканцем цієї місцевості був богатир Кирило Кожум’яка, який переміг страшне київське чудовисько. 

Хрествоздвиженська церква і Воздвиженська вулиця. 1880-ті роки

 Місцевість поступово розвивалася. У середині  XVIII століття була зведена Хрестовоздвиженська церква. Пізніше храм перебудували, саме він й дав назву тутешньої центральної вулиці. Ця вулиця була найкоротшою дорогою від верхньої частини Андріївського спуску до Житнього базару. Складний рельєф визначив труднощі будівництва в яру. Пагорби, які оточують Воздвиженку, дуже хиткі, і час від часу тут трапляються серйозні зсуви. Уже в середині ХІХ століття були зроблені спроби інженерного захисту території. Побудовано водовідвідні канави, зведено опорні стіни. Частина з них функціонує й сьогодні.

 До кінця  ХІХ століття місцевість заповнили дво-триповерхові будинки. Змінився й соціальний статус мешканців. Ще в середині позаминулого століття ремісників поступово посунуло дрібне купецтво. Недаремно герой фільму «За двома зайцями» Голохастов охрестив місцевих мешканців «кожум’яцькими аристократами»

Перетин вулиць Воздвиженської та Гончарної. 1978 рік  

 У ХХ столітті, практично до середини 60-х років, ніщо не заважало патріархальному укладу життя урочища. Вже тоді вчені думали, що територія має стати археологічним заповідником. У 1967 році відомі київські архітектори та археологи запропонували створити «Парк-музей Древній Київ». До нього планували приєднати і Гончари-Кожум’яки. Було розроблено генеральні плани і підготовлено документацію. Тим паче, що до кінця 1970-х багато будинків в урочищі були непридатними через вік і численні зсуви. Тоді місцевих жителів почали відселяти. Але раптово наприкінці радянської епохи замість створення заповідника влада вирішила віддати територію під багатоповерхову забудову. Такий поворот подій викликав обурення киян і протести.

 Після розвалу СРСР в 1990-ті  ніхто на територію не зазіхав. До цього часу в урочищі практично не залишилося жителів і місце стало нагадувати Чорнобильську зону відчуження. Молодь, яка любила досліджувати ці руїни, охрестила квартали Мертвим містом. Оскільки довго так тривати не могло, на початку 2000-х років тут вирішили побудувати елітне чарівне містечко під кольоровими дахами. Однак за зовнішньою красою супердорогого житла ховалося безліч проблем: від відсутності якісних комунікацій до невирішеної проблеми підземних вод, що підтоплюють підвали. Топонім Мертве місто знову став доречним. Ситуацією вдало скористалися столичні фотографи. Вони отримали безкоштовну платформу для роботи з моделями на фоні казкових будинків. Зараз потроху територія обживається, відкрилися кафе і галереї, частину будинків займають офіси, частина придбана під житло.

Нова Воздвиженка. Кінець  2000-х років

 Варто сказати, що з цією місцевістю пов’язані долі двох видатних киян. 15 травня 1891 року в будинку на вулиці Воздвиженській народився майбутній знаменитий письменник Михайло Булгаков. Хрестили його в сусідньому Хрестовоздвиженському храмі. А у двоповерховому будиночку наприкінці вулиці Дегтярної з 1919 до 1948 року жив відомий художник Григорій Світлицький. На жаль, обидва будинки були варварськи зруйновані новими забудовниками при розробці території.