"Шулявська" входить до трійки найглибших у Києві — глибина залягання станції становить 92 метри. Випереджають її у цьому списку тільки "Хрещатик" та "Арсенальна" (відповідно 102 та 105 метрів). Цікаво, що за аналогією зі згаданою "Арсенальною", первісна назва станції відповідала промисловому підприємству, що було розташовано поряд. До 1993 року вона мала назву "Завод Більшовик" на честь завода-гіганта, де було близько 10 000 працівників. Це підприємство веде свою історію ще з часів Російської імперії, й первісно називалося завод Гретера і Криванека на честь хазяїв, вітчизняних підприємців чеського походження, які заснували й розвивали його впродовж багатьох років. Нову назву станції метро надали відповідно місцевому топоніму. Шулявка — один з історичних районів Києва, мешканці якого свого часу уславилися відчайдушними вдачами.
Будівництво проміжного вестибюлю станції "Завод Більшовик". Березень 1961 року
Станція "Шулявська" — острівного типу, пілонна, трисклепінна зі стандартними платформи 100 метрів завдовжки, ширина платформи 20 метрів. Автори станції архітектори Анатолій Добровольський, Борис Приймак, Олександр Малиновський і Анатолій Черкаський. Цікаво, що проект було зроблений ще на початку 1950-х років, але реалізовано тільки у 1960-ті, до того ж у видозміненому вигляді.
Впорядкування сходів біля наземного вестибюля. Липень 1963 року
Станція метро "Завод Більшевик" була відкрита 5 листопада 1963 року і таким чином стала сьомою у списку станцій Київського метрополітену. "Шулявська" разом із сусідньою "Політехнічний інститут" склали так звану другу чергу метро. Цікаво, що відстань між цим дуетом дорівнюється близько півтора кілометри, але якщо з платформи "Шулявської" уважно вглядатися в темряву тунелю у напрямку центру міста, то можна роздивитися, як прибуває та відправляється потяг зі станції "Політехнічний інститут". Справа в тому, що тунель між двома станціями не має жодного повороту, адже підземна транспортна магістраль на ділянці проходить паралельно прямому, як стріла, проспекту Перемоги. До речі, поблизу станції "Шулявська" розташований спеціальний об'єкт для очищення забрудненого повітря на випадок ядерної війни.
Враховуючи, що другу чергу метро будували за часів тотальної економії на будівельних матеріалах, зрозуміло, чому оздоблення станції виконано без застосування дорогих матеріалів. Пілони та стіни центрального залу обличковані кольоровою керамікою, а стіни залів із платформами — кахлями. Торець центрального залу прикрашає панно з металу й кераміки "Прогрес радянської праці". Тут зображені інженерно-технічний працівник і робочий на тлі заводських корпусів "Більшовика". Кожен з них у правиці тримає символи своєї професії, а лівими руками вони вдержують ратище величезного червоного прапору. Це робота відомих митців-монументалістів Івана й Марії Литовченків. У лівому куті залу, під панно обладнаний спуск до приміщення під платформами. Це спеціальні кімнати для відпочинку працівників метрополітену, і пасажирам сюди вхід заборонений.
Панно "Прогрес радянської праці" у торці центрального залу. Листопад 1963 року
На поверхню станція виходить одним наземним двоповерховим вестибюлем. Через велику глибину залягання існує ще один, підземний проміжний вестибюль, з нього передбачено додатковий евакуаційний вихід, але на поверхні він закладений бетонними плитами. У двоповерховому вестибюлі закругленої форми первісно розташовувалося кафе "Ластівка", яке кияни старшого покоління пам'ятають через його новацію. Замовлення там треба було робити за допомогою телефону, опустивши до столика трубку, закріплену на довгому дроті. Кафе давно не працює, наразі тут існує декілька закладів громадського харчування, аптека тощо. Цікаво, що споруда цього циліндричного наземного вестибюлю була відтворена на марці Пошти СРСР вартістю 6 копійок.
Станція "Завод Більшовик" на марці Пошти СРСР. 1965 рік
Повертаючись до оздоблення підземної частини станції, зазначимо, що тут використано кераміку різних кольорів: касовий зал і проміжний вестибюль темно-зелені, ескалаторний зал помаранчевий, а пілони нагадують строкаті смугасті ковдри. На карнизі, що прикриває собою світильники у центральному залі, первісно були написи українською та російською мовами: "Мир", "Праця", "Свобода", "Рівність", "Братерство", "Щастя", "Комунізм". На початку 1990-х років останній напис прибрали. Але зробили це невдало, і сліди від літер добре видно й зараз, тому їх залишки отримали у киян іронічну назву "призрак комунізму".
Зал кафе "Ластівка". 1968 рік
Станцію оточують переважно промислові й громадські об'єкти — рештки корпусів заводу "Більшовик", уславлена кіностудія імені Олександра Довженко, завод безалкогольних напоїв "Росинка", а також освітянський заклад — Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (колишній Інститут народного господарства). Неподалік від верхнього вестибюль розташований пам'ятник — встановлений на постаменті танк Т-34 часів Другої світової війни. Саме на такій машині у листопаді 1943 році до Києва в' їхав один із перших радянських екіпажів, очолюваний гвардії-старшиною Никифором Шолуденком. Нацисти підбили машину, і герой загинув. На честь Никифора Шолуденка названа одна з вулиць Шулявки неподалік станції метро.
