"Арсенальна" — одна з найцікавіших станцій Київського метрополітену. Її назва походить від заводу "Арсенал", розташованого неподалік від єдиного виходу з підземки. У 1918 на площі, де зараз наземний вестибюль, відбувалися бої між вояками Центральної Ради та повсталими більшовиками-заводчанами. Саме через це при радянській владі завод отримав велику славу й став символом боротьби за соціалізм. Коли настав час будувати першу гілку метро у місті станцію вирішили розташувати прямо навпроти входу до підприємства і дати їй відповідну назву.
Будівництво наземного вестибюлю. 1959 рік
Потужний завод "Арсенал" виконував замовлення оборонної промисловості, на підприємстві працювало понад 10 тисяч робітників. Досить довго саме вони й були головними пасажирами станції. До речі, мільйонним пасажиром київського метрополітену став працівник заводу. Тривалий час станцію прикрашав зроблений з оргстекла барельєф із зображенням повсталих арсенальців. Після здобуття Україною незалежності на початку 1990-х років розпочалася перша хвиля декомунізації, тоді барельєф демонтували.
Демонтований барельєф
Верхній вестибюль станції, яка нині внесена до списку пам'яток архітектури, знаходиться на історичному місці. Колись тут був дерев'яний палац останнього гетьмана Запорізької січі Кирила Розумовського, потім його перенесли до Яготина. Згодом це місце перетворилося на центральну площу однієї з найбільших в Європі фортець — Нової Печерської. Під час Першої світової сюди проклали залізничну гілку, яка сполучила завод "Арсенал" із сучасною станцією "Видубичі". На місці вестибюлю "Арсенальної" тоді знаходилось поворотне кільце. Наприкінці 1950-х років при здійсненні підготовчих робіт для будівництва метро рейки демонтували.
Робочий потяг на станції "Арсенальна" до початку відкриття регулярного руху. Жовтень 1960 року
Характерною відзнакою підземного вестибюлю станції є те що, при звичайній довжині платформ у 100 метрів середній зал значно скорочений. Ближче до сусідньої станції "Дніпро" платформи поєднані між собою окремим коридором, який, одначе, не має проходу у бік виходу зі станції. Ця особливість та наявність в тунелях за станцією дивного з точки зору пересічних пасажирів повороту викликали масу чуток. Дехто вважає, що тут є таємні бункери і якась спеціальна гілка метрополітену для вищого керівництва країни. Насправді поворот-тунель за станцією — тупиковий, це пункт технічного обслуговування поїздів, щось на кшталт підземної СТО.
Центральний зал станції. 2000-ті роки
Планування залу станції, що належить до так званого англійського типу, обумовлене складними геологічними умовами будівництва. Необхідність пробивати тунель з відкритої ділянки у берегів Дніпра вглиб Печерського плато примусила метробудівників працювати на великий глибині. Зверху знаходились потужні поклади насиченою водою породи та пливуни. Через це станція "Арсенальна" має глибину залягання близько 106 метрів, що й робить її однією з найглибших у світі. Такі розміри, у свою чергу, призвели до необхідності конструювання спеціального проміжного вестибюлю. Монтували його дуже цікавим способом — величезна бетонна споруда поступово занурювалася під землю через власну вагу. Працівники ''Метробуду'' здійснювали підкоп, вивантажували землю на поверхню, і за рахунок цього конструкція просувалася вниз. Це була перша такого роду практика в історії радянських підземного будівництва. Кажуть, містяни тоді охрестили конструкцію "склянкою".
Засипка котловану над проміжним вестибюлем станції. 1959 рік
Далі були змонтовані двомаршеві ескалатори 55 й 44 метри завдовжки. Вони — ветерани київської підземки, які діють з 1960 року. "Арсенальну" одну з перших у місті обладнали камерами відеонагляду, що працюють й нині. Стосовно архітектури станції слід зауважити, що вона острівного типу, пілонна. Автори проекту — архітектори Геннадій Гранаткін, Станіслав Крушинський, Наталія Щукіна, скульптори Іван Макогон та Андрій Німенко.
Нині станція "Арсенальна" — важливий транспортний пункт. Але пасажиропотік формується вже не за рахунок арсенальців, оскільки завод зараз фактично не працює. Станція розташована неподалік Києво-Печерської Лаври, Маріїнського палацу, Парку Слави та ряду інших відомих об'єктів, тому нею здебільшого користуються туристи і прочани.
