Будинок Ікскюль-Гільденбанда

 Мабуть, важко знайти в Києві квартал, більш насичений шедеврами старовинної архітектури, ніж той, що знаходиться в районі вулиць Пилипа Орлика та Шовковичної. Тут вишикувалися в ряд аж три: Арабський, Шоколадний та Рожевий будинки. Кожен з них неповторний і має свою непросту та цікаву історію.

 Замок барона Ікскюль-Гільденбанда назвали Рожевим будинком за своєрідний колір стін. Історія земельної ділянки, на якій він був побудований, характерна для садиб Липок. Після вирубу зеленого гаю, здійсненого за наказом губернатора Левашова, через що деякі сучасники прозвали його лісорубом, тут розпочалося будівництво.

 Отримані земельні ділянки, зазвичай, розподіляли поміж високопоставленими військовими та представниками аристократії. Ділянка на вулиці Левашовській (нині Шовковичній), де стоїть Рожевий замок, належала герою битви при Бородіно, артилерійському генералові Петру Костянтиновичу, дідові всесвітньо відомого вченого Володимира Вернадського. До речі, Вернадський згадував про відпочинок в дитячі роки в маєтку на Липках. Сімейство Костянтиновича володіло землею кілька десятиліть — з кінця 1830-х по 1874 рік. Того ж року його спадкоємиці продали землю з усіма будівлями дружині полковника Августа Ікскюль-Гільденбанда — барона, нащадка балтійського дворянського роду.

 Тоді на ділянці знаходився будинок з квартирою, яка мала вісім кімнат. Домовласниця почала здавати її в оренду, разом із шестикімнатним флігелем, де сама і проживала. Після смерті баронеси будинок залишився дітям — двом дочкам та синові Володимиру. За взаємною згодою впродовж двох місяців, відкупивши ділянки в сестер, він став одноосібним власником землі. Та незабаром продав частину садиби, що на розі - Семену Могилевцеву, який збудував тут знаменитий Шоколадний будиночок. Володимир Ікскюль-Гільденбанд, як і його батько, був офіцером. Отримавши блискучу освіту в артилерійському військовому училищі, він тривалий час служив в Київському Арсеналі, що розташовувався неподалік від Липок, на Печерську. Після закінчення військової кар’єри барон, як відома в місті людина, з 1902 року обирався гласним міської ради (тобто депутатом) та членом міської управи.

Стрілчаста арка та в’їзні ворота. 2016 рік

 Наприкінці ХІХ - початку ХХ століття Київ почав швидко забудовуватися багатоповерховими особняками та прибутковими будинками. Вартість землі на Липках постійно зростала, і наявність власного прибуткового будинку обіцяла забезпечити домовласнику хороший прибуток. У 1901 році Ікскюль-Гільденбанд зніс старі споруди в садибі та уклав контракт з цивільним інженером Миколою Вишневським на проектування і будівництво тут триповерхового прибуткового будинку. З огляду на балтійське походження замовника, можна не дуже дивуватися обраному ним архітектурному стилю. Будинок-замок, спроектований в нехарактерному для Києва дусі неоготики, будувався з досить прозаїчною метою — для здавання житла в довгострокову оренду. Дах будівлі прикрасили готичні шпилі та башточки, в’їзд у двір спланували у вигляді стрілкуватої арки, а ворота були прикрашені різнокольоровими вітражами.

 Вестибюль та гранітні сходи всередині будинку теж оформили у готичному стилі. На кожному поверсі було по дві квартири. Будинок освітлювався електрикою, помешкання мали всі доступні тоді зручності — водогін  з гарячою та холодною водою, ванні кімнати, каналізацію, оздоблені кахлем печі та каміни. Стелі прикрашало ліплення, а підлоги в кімнатах були паркетними. В глибині садиби, традиційно для того часу перебували служби — стайня, приміщення для екіпажів, дров’яний склад.

Герб барона на фасаді над в’їзною брамою. 2016 рік

 Над в’їзною аркою був розміщений родовий баронський герб, що зберігся й до наших днів. Цікаво, що сучасні київські геральдисти зазначають істотну різницю між гербом на фасаді будівлі та родовим гербом Ікскюль-Гільденбанда. Це і донині є однією з нерозкритих таємниць загадкового замку.

 До революції 1917 року будівля встигла змінити кількох власників. За радянської влади будинок передали державі. Цю красиву будівлю перепланували всередині та віддали під комунальне житло. Пізніше відбулося розселення, після якого тут обладнали окремі квартири. В них заселилася публіка, яка була у фаворі в радянської влади. Тут жив відомий поет, академік Микола Бажан, на честь якого названий один з проспектів в Києві, а також економіст Павло Першин.

Сучасний вигляд будинку з відновленими шпилями. 2016 рік

 У роки Другої світової війни будівля надзвичайно постраждала та практично повністю вигоріла зсередини. Пізніше будинок відновили силами військовополонених, і реконструювали. Проте, красиві готичні шпилі зберігати не стали. Примітно, що будинок "відзначився" в кінематографі.

 Тут знімалися епізоди культового радянського фільму "Ад’ютант його величності". Вже в епоху Незалежності будівлю приватизували, і капітально реконструювали, відновивши первісні деталі екстер’єру та декор.