Сьогодні складно назвати хоча б один зі знакових об'єктів Києва, який викликає стільки суперечливих думок щодо сенсу його існування. Для одних велетенська скульптура — пережиток тоталітарних часів, для інших — пам'ять про велику та важку перемогу над нацизмом. Так чи інакше, Батьківщина-мати стала одним із головних символів столиці України. Її видно за багато кілометрів, і нині неможливо уявити Київ без цієї металевої статуї.
Будівництво гігантського меморіального комплексу з метою увічнення пам'яті жертв та звеличення героїзму радянського народу у Другій світовій війні було задумане ще на початку 1970-х років. Висотною домінантою комплексу мала стати величезна статуя жінки, що символізує собою Перемогу. Однак майже відразу її стали асоціювати з Батьківщиною-матір'ю. Перший варіант колосальної бронзової статуї зі зброєю в руках розробив відомий радянський скульптор Євген Вучетич. До цього він вже мав досвід подібних конструкцій. В першу чергу, це — досить відома фігура Батьківщини-матері, розташована на Мамаєвому кургані у Волгограді. Її будівництво тривало майже десятиліття і закінчилось у 1967 році.
Вид монументу Батьківщина-мати на тлі житлової забудови. 2000-ті роки
У 1974 році Вучетич помер, а його справу продовжив український скульптор, народний художник СРСР Василь Бородай, який значно переробив напрацювання попередника. Будівництво розпочалося на дніпровських схилах біля Наводницької долини, що спрямована до мосту Патона. Образ героїчної жінки для статуї змалювали з української скульпторки Галини Кальченко. Вона, у свою чергу, є авторкою багатьох творів мистецтва у Києві, як то пам'ятник Лісі Українці, що стоїть відносно неподалік у районі сучасної станції метро "Печерська". Пізніше розташування статуй Батьківщини-матері та Лісі Українки, обернених одна до одної спинами, стало приводом для жартів у гострих на язик містян. Елітний житловий комплекс вздовж вулиці Старонаводницької, відомий як Царське село, отримав у Києві ще й не печатну назву, оскільки був збудований якраз між двома "п’ятими точками" жіночих фігур.
Транспортування блоку "голова". 1981 рік
На відміну від бетонної волгоградської, київську статую робили виключно з металу. Сталь виливали на заводах Запоріжжя, а конструктивні елементи робили у столиці України. На Академмістечку, обабіч бульвару Вернадського, досі збереглися корпуси колишнього заводу ім. Паризької комуни, де виробляли частини для гігантської металевої жінки. Після цього їх просто серед білого дня перевозили вулицями Києва на місце монтажу спеціальною вантажівкою величезної довжини. Здивовані кияни визирали з вікон міського транспорту і юрбою стояли на набережній, спостерігаючи, як транспортують ці елементи..
Монтаж статуї за допомогою підйомного крану. 1981 рік
Збирали деталі просто на будівельному майданчику за допомогою спеціального підйомного крану заввишки 100 метрів. Усі елементи зварювали між собою під наглядом спеціалістів з Інституту електрозварювання ім. Патона. Подейкують, що під час будівництва Батьківщини-матері вирішили на декілька метрів скоротити гігантський меч, щоб не перевищити висоту Лаврської дзвіниці, розташованої неподалік.
Транспортування велетенського меча. 1981 рік
Одні вбачали в цьому прагматичне бажання зберегти архітектурну домінантність старовинної споруди, інші — релігійні забобони. Насправді меч скоротили на три метри, тому що аерогідродинамічні випробування макета показали, що при запроектованій довжині він буде сильно вібрувати від вітру, тому досить швидко потребуватиме ремонту. Що ж стосується висоти, то металева скульптура майже на півтора десятка метрів нижча за Лаврську дзвіницю, проте здається більшою через специфіку рельєфу.
Перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький (зліва) і Генеральний секретар ЦК КПРС, Голова Президії Верховної Ради СРСР Леонід Брежнєв (праворуч) перерізають стрічку, урочисто відкриваючи меморіал
Весь комплекс урочисто відкрили 9 травня 1981 року. На церемонію спромігся приїхати навіть тодішній генеральний секретар Леонід Брежнєв, якому було вже далеко за сімдесят. Зрозуміло, що перед відкриттям статуя пройшла багато випробувань на стійкість. Автори стверджували, що вона може витримати навіть 9-бальний землетрус. Під землею навколо конструкції створено розгалужені дренажні системи, які відводять ґрунтові води та протидіють зсувам. Через їх наявність серед киян почали поширюватися чутки про існування секретного бункера під цієї спорудою.
Виготовлення деталі "герб СРСР" для щита. 1980 рік
В цілому стосовно Батьківщини-матері у місті накопичилася велика кількість легенд. Деякі туристи насправді вірять, що опівночі статуя обертається навколо своє осі, а потім гучно б'є мечем по щиту. Звісно, це лише смішна байка киян. До речі, на щиті досі є зображення величезного герба СРСР, який згідно із законом про декомунізацію мав бути демонтований. Проте такі роботи дуже складні й дорогі, тому їх відклали на майбутнє.
Сьогодні існують спеціальні екскурсії — за декілька сотень гривень бажаючі можуть піднятися на саму верхівку статуї, де облаштований оглядовий майданчик, з якого відкривається захоплююча панорама. Ці підйоми обов’язково відбуваються у супроводі співробітників, через те що вже траплялися випадки самогубства.
Кияни жартома називають гігантську статую Лаврентієвною через близькість Лаври, іноді кличуть просто Бабою, інколи йменують Вікторією Петрівною, оскільки Вікторія — це перемога, а у сукупності з Петрівна — ім'я та по батькові дружини генсека Леоніда Брежнєва, за правління якого і був збудований монумент.
