Міст Патона — найстаріший автомобільний міст через Дніпро в районі Києва. Його було запроектовано ще напередодні Другої світової війни. Цікаво те, що місце для будівництва мостового переходу обрали на терені стародавньої Наводницької переправи. Раніше перехід через широку річку з потужною течією забезпечували тимчасові мости, які наводили на наплавних човнах. Саме це в подальшому й дало назву місцевості.
Переправа через Дніпро. Малюнок В. Штернберга. 1837 рік
Перший міст на палях тут спромоглися збудувати тільки у часи Першої світової війни, коли, вочевидь, виникла необхідність переміщувати великі армійські угруповання. Стратегічний Наводницький міст звели у 1916 році, тобто в самий розпал військових дій. Конструкція спиралася на дерев'яні опори і в цілому майже повністю була зроблена з дерева. Виключенням стали тільки дві важкі металеві ферми. У наступні декілька років Наводницький міст неодноразово зазнавав руйнувань під час весняного кригоходу, коли величезні брили льоду завдавали значної шкоди слабким конструкціям.
Міст увесь час відновлювали, допоки він не був повністю знищений у червні 1920 року. Відступаючі польські війська висадили його у повітря разом із великим Ланцюговим і всіма іншими мостами Києва. З приходом більшовиків і встановленням у місті радянської влади одним із головних завдань стало відновлення переправ через Дніпро. Наводницький міст відбудували досить швидко, на чотири роки раніше Ланцюгового, і відкрили вже навесні 1921 року. Згодом неодноразово повторювалися події 1910-х років, коли крига сильно руйнувала конструкції.
Наприкінці 1930-х років виникла ідея створити новий капітальний Наводницький міст на місті старого. Натхненником будівництва важливої споруди став досвідчений мостобудівник, відомий київський інженер Євген Оскарович Патон. До цього він близько десяти років плекав думку про створення суцільнозварного мосту. Саме у той час геніальний інженер розробив метод промислового автоматичного електрозварювання, який в подальшому став відомий як ''патонівський''. Після відповідних наукових обґрунтувань та обговорення на самому "високому рівні" нарешті запланували початок будівництва. Але справа просувалася досить довго — будівельникам довелося отримувати дозвіл на знесення приватних будинків по обидві сторони Дніпра, а владі займатися розселенням мешканців.
Будівництво моста Рейхенау. 1942 рік
Незабаром повільний хід будівництва був перерваний початком нової руйнівної війни. Нацистські окупанти вдало використали палі недобудованого мосту і навели на них свій. По закінченню будівництва, яке проводилося переважно силами угорських фахівців і вояків, новий перехід через Дніпро назвали на честь генерал-фельдмаршала вермахту Вальтера фон Райхенау, який помер незадовго до початку відновлювальних робіт над мостом.
Конструкція була знову знищена під час операції радянських військ по звільненню Києва від окупантів. Майже одразу після цього практично на місці старого мосту військові інженери навели низьководний тимчасовий міст для пересування військ. Потім досить швидко поруч збудували тимчасовий висоководний міст. Роботи виконав мостозагін № 2 НКШС (Народного комісаріату шляхів сполучення). Його очолював Ісаак Баренбойм — досвідчений фахівець, який перед війною брав участь у роботах по створенню секретних тунелів під руслом Дніпра.
Будівництво висоководного Наводницького моста. 1944–1945 роки
Після остаточної перемоги над нацизмом з цих висококваліфікованих спеціалістів створили мостовий загін "Мостобуд-1'', якому й судилося зводити перший у світі суцільнозварний міст-красень. Виконання робіт мало грандіозні об’єми. Частину будівельних матеріалів, як то земля для насипу та залізобетон, привозили з місцевих родовищ та заводів. Грані для личкування в'їзної конструкції доправляли з інших регіонів. Левову частку металевих частин було виготовлено на столичному заводі ''Ленінська кузня'', про що й досі нагадують численні маркування. Значну увагу планували приділити ідеологічному наповненню новобудови, і спершу хотіли встановити по обидва боки мосту величезні статуї пролетарських ватажків Леніна і Сталіна. В подальшому від цього відмовилася, натомість в'їзну групу оформили пропілеями і колонами з комуністичною символікою.
Євген Оскарович Патон
Відкриття мосту, за тодішньою традицією, віднесли до чергової річниці Жовтневої революції. На жаль, геніальний інженер Євген Патон так і не став свідком остаточного здійснення своєї найзаповітнішої мрії. Він помер усього за кілька місяців до того на 84 році життя. 5 листопада 1953 року після урочистого мітингу мостом рушила колона автівок. З того часу він може пропускати близько 80–100 тисяч машин щодоби. Окрім автомобільного руху, через міст проклали трамвайний маршрут. Його рейки забезпечили сполучення цим зручним транспортом обох частин міста. Цікаво, що до того як у 1965 році спорудили міст Метро тут коліями трамваю переганяли вагони для київської підземки. Їх привозили до Києва залізницею, потім встановлювали на трамвайні рейки, якими вони йшли від Дарниці до Дніпра, проходили міст, а далі вздовж набережної прямували до станції метро "Дніпро".
Міст Патона. 1959 рік
У 1968 році на мосту Патона встановили спеціальне захисне огородження. Це був перший подібний прецедент у всьому Радянському Союзі. Приводом стала трагедія, коли 1967 року у річку впав пасажирський автобус, і загинуло декілька десятків людей. Огородження прикрасили декоративно-художнім литвом. У 2004 році рух трамваїв було припинено, а згодом під приводом розширення проїжджої частини мосту рейки демонтували і таким чином розірвали трамвайне сполучення між лівим і правим берегами міста.
