З легкої руки журналістів народилася київська легенда, що ліпні статуї на фасаді колишнього особняку Леопардова, які нагадують зображення ангелів, оживають, коли на Липках хтось помирає. Звісно, це не більш ніж міський фольклор, однак будинок дійсно має довгу та трагічну історію. Колись земля, на якій розташована споруда, належала сім’ї київського губернатора Миколи Гессе. Надлишки території, що виходила на сусідню Липську (тоді Катерининську) вулицю, дружина губернатора продала в 1871 році.
Покупцем став дійсний статський радник Микола Леопардов. Він народився у 1820 році в Вологодській губернії, закінчив Вологодську духовну семінарію, від 1842 року служив секретарем в Петербурзькій духовній консисторії. В останні роки перебування в столиці імперії був попечителем благодійного закладу — Кронштадського сирітського дому. Після виходу у відставку і переїзду до Києва Леопардов швидко став відомий тут як колекціонер, збирач антикваріату, монет і різноманітних предметів старовини. Будучи членом Церковно-археологічного товариства, передав музею Київської духовної академії, єдиному тоді в місті, свою чудову колекцію монет. Вона налічувала більше восьми тисяч одиниць, була добре описана і задокументована.
Палац генерал-губернатора, що сусідив із особняком Леопардова. 1900-ті роки
Ця талановита людина і благодійник, який мав чималий капітал, задумав оселитися на фешенебельних Липках. Він придбав ділянку у дружини губернатора Гессе і вклав гроші в будівництво двоповерхового особняка. На відміну від багатьох багатих та титулованих сусідів, Леопардов не став звертатися до іменитих архітекторів. Проектування будинку він замовив військовому інженер-капітану Олександру Рубану. В 1875 році будівлю було закінчено. Деякі києво- та архітектурознавці вважають, що Рубан не став винаходити велосипед, а просто запозичив стилістику сусіднього особняка. Це зведена за три роки до цього будівля (її сучасна адреса — вулиця Липська, 9) розташована практично навпроти дома Леопардова.
Одним із перших до Леопардова приїхав його давній друг, відомий на весь православний світ проповідник. Познайомились вони ще в Петербурзькій духовній консисторії. Цією людиною був Іоанн Кронштадтський. Коли кияни дізналися про візит отця Іоанна, то заполонили всі підходи до особняка Леопардова на Липках. Свідки із захопленням згадували натовпи людей, що штурмували дім, намагаючись отримати благословення.
Микола Леопардов помер в 1895 році і упокоївся на Аскольдовій могилі. Поховання, як і весь аристократичний некрополь, було варварські знищене в 1930-ті роки. Колекціонер не мав дітей, і спадкоємицею стала його друга дружина. Після її смерті в 1903 році, згідно із заповітом Леопардова, все майно було розпродано, а отримані кошти передані на благодійність. Цей шляхетний чоловік навіть після смерті зміг послугувати бідним.
У 1905 році особняк перейшов у володіння Ернста Торклера, відомого київського підприємця німецького походження. Кияни знали його в першу чергу як власника магазину на Хрещатику. Там продавалися швейні й друкарські машинки, фільтри для води, а головне, — велосипеди, які тоді тільки-тільки ввійшли у моду. Бізнес процвітав, хоча дозволити собі таку покупку могли лише забезпечені люди. На велосипедах залюбки каталися дачники, особливо багато їх було в Святошині. Син Торклера, Ернст-молодший, стояв біля витоків першого в місті Клуба автомобілістів.
Рекламна листівка магазина Ернста Торклера на Хрещатику. 1900-ті роки
Частину першого поверху особняка нові хазяї здавали в оренду княгині Марії Щербатовій, володарці містечка Немирів Подільської губернії. В квартирі з семи кімнат, вартістю три тисячі рублів на рік, мешкав її син-студент. Після початку Першої світової війни майно, що належало німецьким підданим було конфісковано. Так, наприклад, було вилучено завод відомого пивовара Шульца і інших зросійщених німців-киян. Не минула ця доля і Торклерів, які втратили і нерухомість, і магазин.
З приходом радянської влади будівлю передали спеціальному відділу Головного політичного управління. Репресивні органи займали його аж до початку Другої світової війни. Після її закінчення до колишнього особняка заїхало Бюро стандартизації та вимірювань, при незалежній Україні перейменоване на Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації.
Але в 1997 році будівля прийшлася до вподоби щойно створеній партії Регіонів, яка зайняла її під свою штаб-квартиру. Для цієї політичної організації колишній особняк піддали так званій реконструкції. В числі інших перебудов пробили вікна в глухій стіні, що виходила колись на палац губернатора. Згідно із старими правилами забудови, якщо особняк зводили на межі, заборонялося робити вікна в бік сусідів. Саме з цієї причини правий бік особняка Леопардова довгий час був глухим. І саме з часу, коли в особняку зробили вікна, в києвознавчій літературі особняк Леопардова значиться як той, що не зберігся. Під час пам’ятних подій революції 2014 року мітингувальники розгромили і підпалили будівлю. Незабаром дім відновили, і зараз його займають комерційна структура і ресторан.
