Караїмами називають як нечисленний тюркомовний етнос кримського походження, так і релігійну групу, що сповідує караїмізм — різновид іудаїзму. Прибічники караїмізму, на відміну від традиційних іудеїв, заперечують святість Талмуду — збірки коментарів до Старого Заповіту. Караїмізм був поширений серед євреїв Близького Сходу ще з VIII століття. До Криму ж караїми потрапили лише у XIII – XIV століттях, за часів панування Золотої Орди. З кінця XIV століття караїмські громади виникли й у Великому князівстві Литовському. Досі частина караїмів пам'ятає про своє єврейське коріння, інші ж — у Східній Європі, і їх більшість — вважають себе нащадками давніх хозар.
Багато століть караїмів ототожнювали з євреями, але після першої російської анексії Криму наприкінці XVIII століття тамтешні караїми звернулися до Катерини II, доводячи, що вони утворюють окремий етнос. Їм вдалося переконати царицю і позбавитися усіх обмежень та утисків, що накладалися в імперії на євреїв. Традиційним джерелом прибутку караїмських родин став тютюновий бізнес.
![Соломон Коген](/img/article_photo/02kenassa.jpg)
Соломон Коген
Так і з'явилися у Києві кримчани брати Когени — Соломон і Мойсей, які дуже швидко посіли чільні місця у виробництві цигарок та сигар. Фірма старшого брата називалася "Соломон Коген", молодшого — "Бр. Коген", тобто "брати". Продукція обох фабрик була чи не найпопулярнішою у Російській імперії. Тютюнові плантації Когенів були у Криму, а потім поширилися на інші південні регіони, в тому числі й інших країн. Саме виробництво зосереджувалося у Києві, Хрещатику та прилеглих вулицях, а згодом було перенесено на початок нинішнього проспекту Перемоги (тоді це була прикінцева частина Бібіковського бульвару, сучасного бульвару Шевченка).
![Бульвар Тараса Шевченка. Праворуч територія колишньої тютюнової фабрики Соломона Когена. 1960 рік](/img/article_photo/03kenassa.jpg)
Бульвар Тараса Шевченка. Праворуч територія колишньої тютюнової фабрики Соломона Когена. 1960 рік
Повертаючись до розповіді про кенасу, спочатку слід сказати, що караїмів у Києві наприкінці XIX століття мешкало лише близько 300 осіб. Але Соломон Коген із подачі київського газзана (караїмського священика) Йосипа Султанського вирішив, що громада цілком заслуговує на власний молитовний будинок. У придбання ділянки та будівництво молитовні він вклав 115 тисяч рублів. Один із найкращих будівничих Києва Владислав Городецький створив дивовижну споруду у так званому мавританському стилі, з використанням арабських мотивів у пишному декорі. Будівлю увінчувала втрачена згодом розкішна баня; у замурованих зараз вікнах-розетках красувалися чудові вітражі. Численні зовнішні та внутрішні ліпні прикраси виконав постійний партнер Городецького скульптор Еліо Саля. Як і в інших шедеврах цієї пари, вони були зроблені з цементу, що виробляв київський завод "Фор", і слугували рекламою цього матеріалу. Паралельно поруч звели прибутковий будинок, доходи від якого мали йти на благодійність. У його оформленні Городецький використав мотиви, схожі з формами молитовні.
![Інтерєр кенаси. 1900-ті роки](/img/article_photo/04kenassa.jpg)
Інтер'єр кенаси. 1900-ті роки
1900 року у розпал будівництва, яке вела знаменита будівельна контора Льва Гінзбурга, Соломон Коген помер. Але ця сумна подія лише ненадовго призупинила оздоблювальні роботи. У січні 1902 року в присутності духовного лідера караїмів — гахама Таврійського та Одеського Самуїла Пампулова — молитовню урочисто освятили. Тоді її називали караїмською синагогою. Але караїми, які вперто не хотіли мати нічого спільного з євреями, наполягли, щоб молитовний будинок офіційно називався караїмським словом "кенасА" (з наголосом на останньому складі), що перекладається так само, як грецьке "синагога" — будинок зібрань.
Газзан Йосип Султанський опікувався кенасою аж до початку 1920-х років. Радянська влада, дочекавшись його смерті, закрила молитовню. На початку 1930-х років з огляду на своєрідне оздоблення будівлі в ній влаштували Будинок народів Сходу. За часів нацистської окупації тут чомусь служили католицькі меси, а після війни відкрили ляльковий театр.
![Кінотеатр Зоря у колишній кенасі. 1960-ті роки](/img/article_photo/05kenassa.jpg)
Кінотеатр "Зоря" у колишній кенасі. 1960-ті роки
З кінця 1960-х років у колишній кенасі запрацював кінотеатр "Зоря". Можливо, саме при перебудові під кінозал і було знищено баню, натомість до будівлі приладнали касовий вестибюль з фойє і тамбуром. З 1981 року весь комплекс перейшов до київського Будинку актора, і з того часу нічого не змінилося.
![Будинок актора. 1990-ті роки](/img/article_photo/06kenassa.jpg)
Будинок актора. 1990-ті роки
Зараз караїмів у Києві ще менше, ніж було за Когенів, — десь близько сотні. Тому про повернення кенаси громаді, яка все одно не зможе її утримувати, не йде навіть мова.