На початку XX століття територію на південь від сучасної площі Перемоги аж до Либеді займали так звані "арештантські городи". Доглядали за ними в’язні арештантських рот, казарми яких із середини XIX століття були розташовані неподалік, на Бібіковському бульварі, 27. Арештантські роти, засновані ще імператором Миколою I, комплектували здебільшого з волоцюг та дрібних злочинців, які не "заслужили" заслання до Сибіру. З 1870-х років роти вийшли з-під керівництва військових і офіційно називалися "виправним арештантським відділенням цивільного відомства". Проте у народі зберігалася стара назва. Праця на городах, як і будь-яка інша арештантська праця, фактично не оплачувалася.
Вид на "арештантські городи". Листівка 1890-х років
Київський "будівельний бум" на зламі XIX–XX століть призвів до ліквідації "арештантських городів". На їхньому місці розпланували під забудову кілька невеликих вулиць, зараз поглинутих заводом "Транссигнал", про який піде мова попереду. Серед них згадаємо вуличку Скомороську, якій дала назву притока Либеді — струмок Скоморох. Садибу №7 на цій вулиці орендувала Галицька єврейська молитовна громада. До Галичини її назва прямого стосунку не має: справа у тім, що арештантські городи з півночі межували з великим ринковим Галицьким майданом. Торгували на Галицькому ринку здебільшого євреї, тому офіційна його назва майже не вживалася, натомість чи не до 1980-х років площу називали Єврейським базаром, або скорочено Євбазом.
Галицький базар (Євбаз). 1900-ті роки
Отже у 1909 році Галицька громада звернулася до міської влади за дозволом на зведення молитовного будинку на Скомороській вулиці. Будівництвом опікувався голова господарчого правління товариства Яків Файбишенко, який "за сумісництвом" був ще й відомим у Києві будівельним підрядником. Скоріш за все, він і залучив до робіт "перевіреного" архітектора Федора Олтаржевського, який раніше спроектував для Файбишенка кілька прибуткових будинків. З проектом синагоги Олтаржевський теж чудово впорався, створивши симпатичну споруду з елементами романського стилю у декорі. Цікаво, що коли за кілька років Олтаржевський опинився на лаві підсудних за те, що будинок, якій він зводив на Львівській вулиці, несподівано завалився, поховавши під руїнами дев’ятьох робітників — саме Файбишенко давав у суді свідчення на користь архітектора і зміг довести його невинуватість. Виявилося, що майже усі київські цегляні заводи через великий попит на цеглу виробляли її того року з порушенням технологій, що й призвело до катастрофи.
Будинок будівельної контори Я. Файбишенка на вулиці Маріїнсько-Благовіщенський (нині Саксаганского), 57. 1910 рік
Що ж до Галицької синагоги, то її будівля непорушно стоїть вже понад 100 років. На жаль, цього не можна сказати про сам релігійний осередок. Вже 1919 року молитовний будинок з усім майном був націоналізований радянською владою. Щоправда, громаді дозволили взяти його в оренду. Синагога під назвою "Бейт-Яаків" (що, мов на згадку про Файбишенка, перекладається як "Дім Якова") проіснувала до кінця 1929 року, доки приміщення не відібрали Головні електричні майстерні Південно-Західної залізниці. Це було зроблено у типовому для "радянської демократії" стилі. Коли зрозуміли, що збори робітників майстерень змогли зібрати за скасування синагоги лише 78 голосів проти 750 членів іудейської громади, зарахували "за" голоси усіх присутніх; коли ж і цього виявилося замало, провели ще одні збори і склали нові голоси з попередніми — так нарешті вийшла більшість у 975 чоловік. Невдовзі на базі майстерень, заснованих, до речі, ще 1875 року, постав великий завод "Транссигнал", який і досі виробляє електричне обладнання для залізниць. Приміщення синагоги "чудово" вписалося у виробничий процес: у просторому молитовному залі розмістили …заводську їдальню.
Їдальня заводу "Транссигнал" у будівлі колишньої Галицької синагоги. Кінець 1990-х років
Так тривало аж до початку нашого століття, коли справедливість врешті відновили. Зараз молитовний будинок, до якого за цей час прибудували з фасаду невеликий вестибюль, знов використовується за призначенням. А щоб потрапити до нього, на територію режимного об’єкту, в огорожі "Транссигналу" зроблено спеціальний прохід.
Інтер'єр відновленої Галицької синагоги. 2006 рік
