Комплекс із трьох "сталінських" будинків формує архітектурний ансамбль у місці, де стрімка вулиця Богдана Хмельницького стикається з Хрещатицькою долиною. Ці споруди зведені на непарній стороні центральної вулиці Києва у 1952–1955 роках. Під час Другої світової війни більша частина старих будинків на Хрещатику була знищена пожежею. Після звільнення міста від нацистів відразу розпочалися роботи з упорядкування вулиці. Кияни працювали після роботи й на суботниках, невтомно трудилися на відбудові, розчищали завали з цегли, розбирали залишки старих будинків. У той же час було оголошено архітектурний конкурс на відновлення центральної магістралі столиці України.
Розбирання руїн на місці майбутнього будинку № 25. 1944 рік
На місті сучасного комплексу домів № 23–27 на старій червоній лінії Хрещатика раніше розташовувалися переважно прибуткові будинки, зведені в останній чверті ХІХ століття. Один із них належав неперевершеному метру фотографії тих часів Францу Де Мезеру. Це була перша чотириповерхова кам'яна будівля, зведена на малоповерховому Хрещатику наприкінці 1870-х років. В нижніх поверхах будівель містилися магазини, кінотеатри "Монте-Карло" та "Біограф". Після вибухів і пожежі 1941 року від усього цього залишилися самі стіни. В другій половині 1940-х років руїни будинків розібрали, а нові спланували з великим відступом від колишньої червоної лінії. Таким чином вулицю розширили і створили на ній каштанову алею, що забезпечило затишок та майже камерну атмосферу.
Чотириповерховий "велетень" Франца Де Мезера на Хрещатику. Кінець 1870-х років
Після закінчення архітектурного конкурсу було вирішено відновлювати вулицю за проектом колективу фахівців під супроводом Анатолія Добровольського — майбутнього головного архітектора Києва. "Батьком" трьох сталінських будинків на Хрещатику, 23–27 став архітектор Олександр Малиновський у співавторстві з Анатолієм Добровольським і Петром Петрушенком.
Муляри працюють над цегляною кладкою будинку № 25. 1954 рік
Чотирнадцятиповерховий середній будинок, який кияни одразу прозвали "будинком із зіркою", став центром композиції. На той час це була найвища споруда Києва й лишалася такою аж до початку 1980-х, коли на Львівській площі постав Будинок торгівлі. Подейкують, що будинок нібито є зменшеною копією сталінських висоток у Москві на кшталт будівлі Московського університету. Верхівку київської висотки прикрасили шпилем з величезною п'ятикутною зіркою — одним із головних радянських символів; фасади оздобили ліпниною та знаменитою керамічною плиткою, якою прикрашені всі будівлі Хрещатика. Два одинадцятиповерхових будинки, що симетрично розташувалися обабіч "будинку з зіркою", отримали непересічне додаткове оздоблення — скульптури на фасадах. Ґрати на дверях виконали у художньому литві. І тут раптово змінилася "політика партії" — була прийнята сумно відома постанова 1955 року про "надмірності в архітектурі". Тож замість цілком заслужених премій і пошани архітектори зазнали нищівної критики.
Бетонна скульптура на фасаді будинку № 23. 1959 рік
Після закінчення будівництва на першому поверсі "будинку з зіркою" розташувався правонаступник "Біографа" та "Монте-Карло" кінотеатр "Дружба", який діяв з 1956 до 2009 року. Саме за цією прикметою кияни часто називали будинок просто "Дружба". Цікаво, що у ті часи, призначаючи зустріч на Хрещатику біля "Дружби", треба було точно називати адресу, тому що таке неофіційне ім'я на головній вулиці мали… два будинки. Другим був № 30 — там розташовувався книжковий магазин "Дружба", де продавалися книжки, видані іноземними мовами.
Перші поверхи будинків № 23 і 27 зайняли примітні об'єкти, які добре пам'ятають кияни старшого покоління, — великі спеціалізовані магазини "Будинок тканин" та "Одяг". Перед просторим майданчиком у самому центрі ансамблю зробили фонтан, а поруч, у стилобаті "будинку з зіркою", розташовувалося знамените тоді кафе "Грот", яке тодішні неформали називали "Мічіган". У своїх "Міських прогулянках" відомий письменник-дисидент Віктор Некрасов згадував: "…открытое на свежем воздухе кафе на том же Крещатике, против улицы Ленина, — "Мичиган", хотя настоящее его название, горящее неоном над столиками, — "Грот". … Крещатицкий жаргон, что поделаешь…" Це була одна із перших тусовочних локацій фарцовщиків, валютчиків і стиляг — молодих людей, які своїм стилем життя та зовнішністю кинули виклик усій радянській системі. Кафе давно не працює, але старожили пам'ятають його й досі.
Кафе "Грот". 1963 рік
Комплекс Хрещатик, 23–25 протягом шести десятків років є візитівкою Києва. Цю локацію полюбляють фотографи вже декількох поколінь. Особливо ефектними виходять знімки, зроблені з літака або гвинтокрила, а зараз — із квадрокоптера.
