У комплексі Дальніх печер найдавнішою є Варязька печера, яку, ймовірно, використовували нормани на шляху "з варяг у греки". Варязькі печери являють собою підземний лабіринт довжиною близько 200 метрів з коридорами та чернечими келіями, що збереглися майже у первісному вигляді. На даний час вони закриті для відвідування. Поруч з ними і оселилися свого часу засновники Печерського монастиря. Пізніше Варязькі печери з'єднали підземним переходом із Дальніми печерами.
Вхід до галереї, що веде до Дальніх печер. Літографія В. Тімма. 1859 рік
Ближні та Дальні печери Києво-Печерської лаври. Літографія 1860-х років
Ближні та Дальні печери Києво-Печерської лаври. Листівка кінця ХІХ століття
Перше розширення Дальніх печер почалося, коли навколо засновника підземного монастиря Антонія зібралося 12 ченців. Антоній перейшов у відокремлене місце, що дало початок Ближнім печерам, залишивши ігуменом на Дальніх преподобного Феодосія. Феодосій викопав собі печеру в 1058 році, там же він згодом і був похований. Коли через 18 років після його смерті ченці відкрили поховання, з’ясувалося, що останки преподобного не зотліли і їх з почестями перенесли в Успенський собор. Під час навали Хана Батия святі мощі перепоховали, а в подальшому відомості про це місце втратили. Келія ж преподобного чудово збереглася до наших днів.
Біля неї розташована підземна церква Феодосія на Дальніх печерах. Нині це найбільш просторий з підземних храмів, висота стелі якого дорівнює трьом метрам. Є ще дві підземні церкви: Благовіщенська та Різдва Христового. Тут в ХІ столітті відбувалася братська служба. В усіх трьох храмах збереглися пізні мідні чеканні іконостаси XVIII-XIX століть. На початку XIX століття підлоги підземних церков вимостили чавунними плитами з простим орнаментом.
Дальні та Ближні печери Києво-Печерської лаври. Листівка 1910-х років
Аркада церкви Різдва Богородиці. 1914 рік
Церква Різдва Богородиці. 1914 рік
Неподалік від входу до церкви Феодосія є ніша із заскленими шафами. Тут зберігаються мироточиві глави — черепи покійних праведників, що самі собою виділяють миро. Голови розміщені в скляних та срібних посудинах, де зберігається запашне масло для таїнства миропомазання. Ще середньовічні джерела писали про те, що глави в печерах надприродним чином виділяють миро (або олію), причому не просту, а таку, що "має здатність зцілення недуг кожного, хто з вірою приходить і помазується тим миром". За радянської влади глави залишалися в атеїстичному музеї, на який був перетворений комплекс Лаври. Тоді мироточення припинилося, але після відродження діючого монастиря почалося знову. З кінця XIX століття вважається, що в печерах перебуває голова сучасника апостолів св. Климента Римського. Крім тих, чиї імена відомі, поклоняються також тридцяти безіменним святим угодникам, чиї голови шануються як мироточиві.
Атеїсти досліджують мироточиві глави з Дальніх печер. 1930-ті роки
Будинок ігумена Дальніх печер. 1959 рік
У Дальніх печерах в раках (ящиках у формі труни) в церковних уборах зберігаються нетлінні мощі 49 святих. Кисті рук деяких праведників відкриті. Згідно з монастирським статутом, поховання відкривали через три роки після смерті, коли розкладання мало припинитися. Потім кістки переносили в костниці, а потім —в крипти-печери і замуровували. Нетлінні ж останки одягали в парчеві ризи, укладали в кипарисові гробниці і встановлювали в коридорах підземель для поклоніння. Найвідомішим серед угодників, що знайшли спокій на Дальніх печерах, лишається преподобний Діонісій. З ним пов'язують легенду про диво XV століття. Коли під час великодньої служби Діонісій проголосив "Христос воскрес!", то поховані у печерах святі відповіли йому "Воістину воскрес!"
Могила П.С. Кайсарова на кладовищі Дальніх печер. 1962 рік
Ківорій на Дальніх печерах. 1980 рік
Ще "Києво-Печерський Патерик" — збірник житій лаврських подвижників — повідомляє, що в печерах сусідять як висохлі тіла, так і кісткові останки, хоча і ті й інші перебували в однакових умовах. Це спростовує спроби пояснити нетлінність якимось особливим природним мікрокліматом печер. У мощах і мироточивих главах містяться високоочищені масла, які не мають ні жирних кислот, ні неорганічних фосфатів, антисептиків, ні слідів бальзамування, забороненого в православ'ї. Нетлінність - це дивна особливість організму, завдяки якій вода безперешкодно випаровується через мембрани клітин навіть після повного припинення обміну речовин, тобто після смерті.
Дзвіниця на Дальніх печерах. 1982 рік
Довжина лабіринту Дальніх печер без прилеглих з півдня Варязьких печер дорівнює 293 метрам. Висота підземних коридорів становить до двох з половиною, а ширина близько півтора метра. Лабіринти освітлені електрикою, стіни потиньковані. У печерному комплексі проводяться богослужіння, він відкритий як для паломників, так і екскурсантів. На цей час підземне місто Дальні печери має два входи. Один — з Аннозачатіївського храму. Довгі круті сходи спускаються до роздоріжжя підземної галереї. Ліворуч йде так звана вулиця печерника, а праворуч розташований вхід у Варязьку печеру.
Інший, більш пологий спуск до Дальніх печер лежить повз дерев'яну галерею з кам'яною вежею над входом, і веде до центральної підземної вулиці Дальніх печер. Уздовж проходу в нішах і відгалуженнях стоять раки-саркофаги, в стінах видно віконця з келій печерників. Біля саркофагів з нетлінними мощами горять невгасимі лампади, розміщений опис житія святого і присвячена йому ікона. Ікони в більшості відносяться до ХІХ століття.
Усередині в непримітних нішах чергують ченці діючого монастиря. Вони можуть надати пораду або проконсультувати індивідуального паломника або відвідувача. Організовані екскурсії проводять фахівці Національного історико-культурного заповідника та монахи чинного Києво-Печерського монастиря.
Вид на Дальні печери. 2000-ті роки
