Ближні печери Києво-Печерської Лаври

 Природні печери на схилах Дніпра існували з давніх часів. Їхнє найдавніше відгалуження міститься на протилежному, південному, боці яру. Це так звана Варязька печера, у якій за легендою переховували свої скарби розбійники-варяги. В XI столітті у Варязькій печері (чи поряд з нею) київський священик Іларіон викопав "малу печерку", щоб усамітнюватися для молитов. Незабаром Іларіон, ставши київським митрополитом, залишив печеру, і у ній в середині XI століття оселився пустельник Антоній. Навколо нього почали збиратися послідовники, які влаштували на горі підземне містечко. Коли кількість братії сягнула 12 чоловік, Антоній лишив їх під управлінням Варлаама, а сам перебрався вже на інший бік яру, де знов оселився на самоті у печерній келії. Згодом і на цій горі виникли численні підземні поселення.

Вхід до Ближніх печер. Літографія В. Тімма. 1859 рік

 Ще за життя Антонія київський князь Ізяслав подарував ченцям землю над печерами, після чого обитель стала звичайною - наземною. Печери почали використовувати для поховань, а жили у них відтепер лише аскети-відлюдники. Більшість ченців мешкала вже на третій горі, на північ від печер, де навколо Успенського собору сформувалося ядро нинішнього монастиря. За розташуванням відносно нього територія з одного боку яру стала називатися Ближніми печерами, а з іншого — Дальніми. Через наявність печер навколишня місцевість почала йменуватися Печерськом, сам же монастир — Печерським. Покровителем Ближніх печер вважають Антонія, а Дальніх — преподобного Феодосія, який був ігуменом після Варлаама і надав монастирю перший статут.

Вид на Ближні та Дальні печери Києво-Печерської лаври. Листівка початку ХХ століття 

Вид на Ближні печери Києво-Печерської лаври. Листівка початку ХХ століття 

 У перші ж роки існування монастиря було помічено, що тіла похованих ченців не розкладаються у землі, а висихають. Науковці пояснюють це природними чинниками: пористий ґрунт, що поглинає вологу, та стала невисока температура. Втім, таке пояснення легко піддається сумніву, адже тіла, поховані в однакових умовах зберігалися по різному. Одні розкладалися, а інші лишалися нетлінними. Печерський монастир ще у давні часи став місцем поклоніння нетлінним мощам. Цей культ довгий час мав винятково місцеве значення. Лише у XVII–XVIII століттях зусиллями українських пастирів він перетворився на загальноімперський, а Лавра — на місце масового паломництва до святих гробниць. Підземні коридори були облаштовані для відвідування прочан: підлогу викладено чавунними плитами, мощі в освячених кипарисових трунах покладено у спеціальні ніші. З часів Київської Русі збереглися кілька "затворів"— тісних кімнаток, де жили відлюдники. Вони спілкувалися з зовнішнім світом через маленьке віконце, крізь яке можливо було тільки просунути руку. В такому затворі скінчив свої дні засновник монастиря Антоній, навколо його гробниці влаштували церкву.

Дзвіниця на Ближніх печерах. 1914 рік

Ротонда на Ближніх печерах. 1914 рік

 Всього у Ближніх печерах є чотири підземні храми та 73 поховання на 228 метрах підземних ходів. Спочивають тут багато видатних особистостей: уславлений літописець Нестор; лікар Агапіт, що зціляв хворих не ліками, а звичайною монастирською їжею; художник Аліпій, якому, за легендою, допомагали працювати янголи; перший ігумен ще підземного монастиря Варлаам; Микола Святоша, чернігівський князь, який добровільно прийняв постриг і працював у монастирі брамником; місіонер Кукша, страчений язичниками-в'ятичами, яким він проповідував. Про діяння цих праведників та життя інших ченців докладно розповідає збірка життєписів XIII століття "Києво-Печерський патерик". Один з його авторів — єпископ Симон – також похований у Ближніх печерах.

Хрестовоздвиженська церква. 1914 рік 

 Чималий інтерес викликає гробниця, яку традиційно називають гробницею Іллі Муромця. Чи справді тут спочиває билинний герой, стверджувати неможливо. Однак сучасні дослідження мощей довели, що цей преподобний за життя був винятково сильною людиною, хоча й переніс захворювання хребта. Він брав участь у багатьох битвах та й загинув у бою від удару списа.

Хрестовоздвиженська церква. 1914 рік 

 На підтвердження святості печерських угодників "Патерик" наводить багато легенд. Наприклад, смерть вже згадуваного святого мученика Кукші, того ж дня побачив за сотні кілометрів чернець Пимен Постник, який оголосив про це братії: "Брата нашого Кукшу вбито сьогодні на світанку!" У печерах Пимен Постник з Кукшею спочивають поряд. Ще одна розповідь стосується Марка Печерника. Цей чернець відповідав за поховання і одного разу так невдало викопав могилу, що не було змоги покропити тіло єлеєм. І тоді, на прохання Марка, небіжчик зробив це власноруч.

Будинок ігумена Ближніх печер. 1959 рік 

 Що стосується архітектурного ансамблю над Ближніми печерами, то він невеликий, але надзвичайно гармонійний. Будівля класичних форм з чотириколонним портиком — це келії, збудовані у середині XIX століття. Позаду, на схилі гори, височіє дзвіниця Ближніх печер — дуже поетична барокова споруда. Особливу її цінність становить баня з незвичайно м'якими рисами, що вища за саму будівлю. Зводив дзвіницю у середині XVIII століття лаврський архітектор Степан Ковнір замість дерев'яної триярусної, що стояла трохи нижче на схилі. Крізь баню проходить крита галерея, яка веде до печер з Верхньої Лаври. Праворуч розташована маленька трапезна, схожа на тамбур між келіями та головною будівлею на майданчику — Хрестовоздвиженською церквою, яку збудовано над входом у печери. До середини XVII століття цей вхід відзначався невеликою дерев'яною каплицею. Потім на її місці збудували спочатку дерев'яну, а у 1700 році — нинішню кам'яну трибанну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Гроші на будівництво надав полтавський полковник Павло Герцик. Портрет мецената півтора століття висів у храмі, аж поки його не довелося зняти, бо прочани вважали старе зображення іконою та молилися на нього. В іконостасі 1760-х років досі збереглися кілька первісних ікон, які писав художник-чернець, спокутуючи таким чином втечу з монастиря.

Вид від Хрестовоздвиженської церкви на Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври. 1973 рік

 У різних місцях храму влаштовано три спуски до печер, ще один вхід міститься у східній галереї, спорудженій у XVIII-му та надбудованій у XIX столітті. Поміж розписів цієї галереї можна побачити портрет відлученого від церкви письменника Льва Толстого, який мучиться у пеклі. На майданчику печер поховані два київські генерал-губернатори: під великим чорним надгробком — Іларіон Васильчиков та у каплиці-склепі над урвищем — Олександр Безак, за якого у Києві з'явилася залізниця.