Сьогодні Володимирський ринок — є головним торговельним майданчиком усієї колишньої Нової Забудови, яка давно вже увійшла до центральної частини столиці України. Певною мірою ринок є також своєрідним атавізмом через всепереможну експансію гіпермаркетів. Проте шанувальники так званого радянського модернізму вважають цю споруду унікальною і гідною, щоб бути занесеною до списку пам'яток архітектури та містобудування. Але зараз будівля ринку вже застаріла і потребує реставрації. Існує декілька проектів перебудови, але поки жоден з них не втілений у життя.
Володимирський — один із найстаріших базарів міста. Він виник у 1888 році за ініціативи міської влади. Ділянку для створення нового базару — а саме так подібні заклади завжди називали кияни — виділили на місці колишнього літнього військового шпиталю, про існування якого й нині нагадує розташована неподалік вулиця Літня. Місце заснування нового ринку було досить зручним, оскільки його розмістили на старовинному Васильківському шляху. А саме цією дорогою до Києва традиційно прибували численні селяни й навіть чумаки, тобто всі постачальники провізії.
Володимирська церква. 1880-ті роки
Новий ринок одразу став до вподоби мешканцям Нової Забудови. Користувалися ним усі верстви населення — бідняки ходили за покупками самотужки, а заможні надсилали за їжею й усім необхідним прислугу. Назва ринку пішла від Володимирської церкви, яку ще називали Володимиро-Либідською. Ії парафію перевели сюди з Печерська в 1830-ті роки у зв'язку будівництвом фортеці, що тоді розпочалося. Дерев'яна церква розташовувалася приблизно на місці сучасних кас палацу ''Україна''. Вона стояла фактично серед ринку, і торгівля велася ледь не з храмового ґанку що дуже добре видно на старих світлинах. До речі, у цьому храмі свого часу вінчався відомий художник, автор гривні часів УНР — Георгій Нарбут. Володимирську церкву закрили у 1930-ті роки, після чого приміщення деякий час використовували як торговельний склад , а потім зруйнували. Влада планувала звести тут урядові гаражі, проте цього не сталося.
Останні роки Володимирського ринку на Червоноармійській вулиці. Початок 1960-х років
Володимирський же базар продовжував своє існування за будь яких умов. Революції, війни й перевороти могли вплинути на зростання цін та асортимент товарів, проте людям завжди було потрібно чимось харчуватись. Базар проіснував на своєму місці до початку 1960-х років, доки уряд радянської України не забажав зайняти цю площу для будівництва монументальної споруди. Виникла думка використати зручний майданчик на гомінкій Великий Васильківській (тоді Червоноармійській) вулиці для зведення величезного культурного закладу республіканського значення. Тож невдовзі тут постав палац культури "Україна", який урочисто відкрили у квітні 1970 року.
Проте ринок не занепав. Він переїхав на паралельну вулицю, ближче до заплави річки Либідь, де колись протікала її невеличка притока Ямка. Старі ятки та прилавки охоче розібрали дачники, і це зрозуміло з огляду на тодішній постійний дефіцит будівельних матеріалів. Щоправда, дошки та залишки металевих конструкцій, зважаючи поважний вік торговельного закладу, могли бути небезпечними. Не дарма старожили подейкували, що на руїнах ринку були знайдені збудники серйозних інфекції.
Проект критого Володимирського колгоспного ринку. 1964 рік
Для оновленого Володимирського ринку була зведена велика крита споруда, з використанням залізобетону, скла, металу й з підвісним дахом. Будівля була розрахована на 468 торговельних місць, до цього додавалося більш ніж 400 відкритих місць поруч. Цікаво, що первісний проект передбачав будівництво у дворі спеціального готелю для перебування тут торговців, що приїхали з колгоспів. Але потім від цього задуму чомусь відмовилися. Ринок був досить зручним і мав три виходи, орієнтовані на головні вулиці. Торговельний зал вийшов дуже світлим, в першу чергу, за рахунок вдалого скління, завдяки якому всередину потрапляло денне світло. Дах перекрили збірною залізобетонною вантовою оболонкою, що надало споруді оригінального вигляду. Це була одна із перших будівель в країні з застосуваннями таких технологій перекриття. В подальшому подібні ринки зводили у Бресті, Орші, Маріуполі й Гродно.
Монтаж підвісного даху споруди Володимирського ринку. 1967 рік
Київське будівництво припало на 1965–1968 роки. Поруч з ринком розрашовувалася зупинка автобусів, що забезпечувало зручний зв'язок між Києвом і приміськими селами. Довгі роки Володимирський базар з порівняно невисокими цінами був основним місцем купівлі колгоспної продукції мешканцями цієї частини міста. Він вдало пережив епоху приватизації та продовжив свою діяльність. Проте у нових реаліях оригінальна споруда сильно "загубилася", щільно затиснута між численними кіосками, крамничками та різноманітними МАФами, що повиростали як гриби після дощу.
Торгівля фруктами на Володимирському ринку. 1970-ті роки
За наших часів хоча й не на історичному місці, а поряд з критим ринком відновилася його "хресна мати" — церква, і, як 100 років тому, знову опинилася у торговельному вирі. Спочатку у 2001 році тут при новоствореному Свято-Володимирському духовно-просвітницькому центрі звели капличку на честь Єфросинії Полоцької. А у 2005 році на протилежному боці ринку збудували невеликий Володимирський храм із настінною іконою св. Володимира.
