Вулиця Січових Стрільців

 Спочатку теперішня вулиця Січових стрільців сформувалася як природне продовження Житомирської дороги. Вона починалася біля Львівських воріт, що розміщувалися на сучасній Львівській площі. Відразу за міськими укріпленнями пролягав шлях, прокладений кромкою високої гори, що спускається у долину річки Глибочиця. У XVIII столітті, буквально в кілометрі від Львівської площі, було засноване Кудрявське (або Старокиївське) кладовище. Його закрили в 1832 році у зв'язку із розширенням міста. Після заселення Лук'янівки, дорога фактично перетворилася на вулицю, що поєднала цей новий район зі Старим Києвом. На місці Кудрявського кладовища побудували Вознесенську церкву, а при ній невеликий цвинтар. Остаточно вулиця сформувалася наприкінці ХІХ - початку ХХ століття. Сьогоднішня забудова багато в чому представлена цим періодом. Велика частина будівель це класичні прибуткові будинки, але є чимало винятків.

Вулиця Львівська. 1900-ті роки

 Один з найстаріших будинків під № 22 був побудований ще в середині ХІХ століття. Це дерев'яна будівля з різьбленим карнизом, що нині рідкісна річ, а її перший поверх обкладений цеглою. Сусідній двоповерховий будинок спочатку належав приватним особам, а пізніше використовувався як казарма Бессарабського піхотного полку. Під час революційних подій 1917 року тут був сформований курінь січових стрільців під керівництвом полковників Коновальця і Мельника. Це і зумовило перейменування вулиці в 2015 році. 22 січня 2017 року на фасаді будівлі було відкрито меморіальну дошку Євгену Коновальцю, одному з творців ОУН (Організації Українських Націоналістів). Влітку 1941 року, під час оборони Києва, в цьому будинку знаходився штаб Київського укріпленого району, чому присвячена ще одна меморіальна дошка на фасаді.

Фасад будинку для сім'ї Ватутіна. Кінець 1940-х років

 Навпроти колишніх казарм знаходиться будівля, в якій зараз розміщується школа. Її було збудовано в 1913 році для приватної жіночої гімназії Жекуліної. У роки Другої світової війни тут дислокувався військовий госпіталь. Саме у ньому в 1944 році помер генерал Ватутін, під командуванням якого Київ було звільнено від нацистів. За розпорядженням радянської влади для родини загиблого воєначальника почали будувати двоповерховий особняк. Чомусь його вирішили спорудити на цій же вулиці, в декількох кварталах від місця смерті Ватутіна. Майданчик теж було обрано доволі таки дивно. Ще в 1930-ті роки войовничі безбожники розібрали Вознесенську церкву, а на місці її цвинтаря звели житловий будинок № 48 для сімей працівників Народного комісаріату юстиції. У 1948 році силами військовополонених по сусідству звели особняк для сім'ї Ватутіна. Але родичі генерала не захотіли жити в новому будинку і незабаром поїхали з Києва. Будинок зайняв тодішній голова Спілки письменників України - Олександр Корнійчук з дружиною, польською письменницею Вандою Василевською. Пізніше в будівлі знаходився районний РАГС. У 1999 році особняк реконструювали. В ході робіт була знайдена "капсула часу", залишена в 1948 році угорськими будівельниками-військовополоненими. Старовинна церковна арка при вході в садибу збереглася до наших днів. Більш того, на ній навіть можна роздивитися викладені цеглою хрести.

Збережений до сьогодні будинок № 22. 1980-ті роки

 Майже навпроти, але дещо в глибині, у дворах, знаходиться двоповерховий особняк № 45-а. Тут в минулому розташовувалося перше в Києві риборозплідне господарство, яке належало Леву Шелюжко. Його називають батьком української акваріумістики. Націоналізований за радянських часів, сьогодні особняк має безпосереднє відношення до водяного світу. Тут працює Державний комітет рибного господарства України. Якщо придивитися, по флангах будівлі можна розгледіти елементи декору - тризуби морського бога Посейдона.

 З цікавих нежитлових будівель імперської епохи на вулиці можна виділити будинок № 91 - колишню Лук'янівську поліцейську дільницю. До 1917 року в Києві не було звичних сьогодні адміністративних районів. Замість них місто було поділене на поліцейські дільниці. Будівлю для Лук'янівської поліцейської дільниці, до якої належала територія від сучасної площі Перемоги майже до початку Подолу, збудували в 1902 році за проектом архітектора Іполита Ніколаєва. Крім кабінетів, в ній були обладнані камери попереднього ув'язнення. Саме тут в 1911 році почалося розслідування сумнозвісної справи Бейліса, що стала однією з найгучніших і тривалих кримінальних справ в історії Російської імперії.

 За радянських часів на вулиці було збудовано велику кількість нових будівель. У 1930-ті роки тут отримали квартири у власному будинку № 26-а київські комунальники. Також розпочали будівництво перед Другою світовою війною, а закінчили тільки в 1950-ті Будинку працівників енергосистеми (№ 79). У 1970-ті роки на вулиці з'явилися тодішні хмарочоси - Будинок Торгівлі і багатоповерховий Будинок художника. У 1972 р. стару малоповерхову забудову вулиці неабияк підчистили перед візитом в Київ президента США Ніксона. Він мав їхати вулицею Артема на Куренівці, щоб відвідати Інститут надтвердих матеріалів. Американський президент з якихось причин туди так і не потрапив, проте на вулиці з'явився ряд скверів. Поступово їх почали прикрашати і облаштовувати - встановлювати там фонтани і лавочки, робити клумби. У 1973 році на розі з вулицею Кудрявською з'явився симпатичний металевий лелека, зроблений талановитим скульптором Борисом Лєкарєм.

 До 1500-річчя Києва, яке святкували в 1982 році, на місці старого кінотеатру ''Комунар'' збудували величезний кінотеатр '' Київська Русь '', що і сьогодні є рекордсменом за місткістю серед комунальних кінотеатрів України. У 1986 році на розі з вулицею Гоголівською був споруджений один з найбільших в Києві квіткових магазинів - виставково-торгівельний центр "Квіти України". Нині він перепрофільований під продуктовий супермаркет.

Кінотеатр «Київська Русь». 1982 рік

 Довгі роки в сквері, навпроти кінотеатру, там, де до вулиці Січових стрільців примикає вулиця Чорновола, стояв бюст Станіслава Косіора. Він був не випадково встановлений саме тут. Раніше ім'ям цього радянського державного і партійного діяча, репресованого у 1937 році, а пізніше реабілітованого, називалася сучасна вулиця Чорновола. Спочатку Косіор був втілений в камені з непокритою головою. Але через півтора десятка років, після встановлення пам'ятника, в одну ніч його замінили іншим - той самий Косіор, але вже в кашкеті. Розповідають, що хтось із партійного начальства висловив невдоволення зовнішнім виглядом старого бюста, оскільки лиса голова старого більшовика постійно була забруднена відходами життєдіяльності птахів, які облюбували сквер. У 2008 році пам'ятник демонтували і сьогодні про нього нагадує лише порожній постамент.

 У наш час на вулиці з'явилося декілька незвичайних інсталяцій. Тут можна побачити цікаву паркову скульптуру - пам'ятник сірнику. Її встановили в 2009 році, щоб привернути увагу до екологічної проблеми - загазованості київських вулиць. У 2015 році на стіні дореволюційного будинку № 75 з'явився гігантський мурал із зображенням Михайла Грушевського - голови Української Центральної Ради УНР, якого часто називають першим президентом України.