Як відомо, за царя в Російській імперії євреї зазнавали значних утисків. У Києві, офіційній колисці православ’я Русі, до усього іншого додавалося ще й обмеження на зведення молитовних будинків. Їх дозволяли будувати не за квотою, як усюди в межах осілості, а за обов’язковим спеціальним дозволом Міністерства внутрішніх справ. Тому молитися київським євреям доводилося лише у пристосованих чи найманих приміщеннях, а прохання щодо зведення окремої великої синагоги влада вперто відхиляла.
Портрет Лазаря Бродського. Художник Микола Пимоненко. 1897 рік
Наприкінці 1880-х років чергове таке прохання надіслав "нагору" відомий київський багатій, цукрозаводчик і меценат Лазар Бродський, який пізніше фінансував будівництво, зокрема, Політехнічного інституту та Бессарабського ринку. Бродський планував збудувати синагогу у власній садибі на розі Малої Васильківської (нині Шота Руставелі) та Рогнідинської вулиць. Проте проект відомого архітектора Георгія Шлейфера у стилі романської базиліки зазнав участі попередніх. Тоді Бродський з київським рабином вдалися до хитрощів: вони поскаржилися до правлячого Сенату, що їм не дозволяють пристосувати під синагогу приватний будинок Бродського, ще й зведений на його власній землі. Скаргу начебто підтверджували креслення… бічного фасаду синагоги, який, на відміну від головного, дійсно був схожий на звичайний кількаповерховий будинок.
Креслення бічного фасаду синагоги. Архітектор Георгій Шлейфер. 1897 рік
Хитрість спрацювала, і у серпні 1898 року, на 50-й день народження Бродського, особисто губернатор Федір Трепов у присутності вищих посадових осіб Києва урочисто відчинив золотим ключем парадні двері синагоги. До речі, збудувала її всього за рік найкраща у місті будівельна контора Льва Гінзбурга, а всі роботи склали 150 тисяч рублів, половину з яких сплатив головний фундатор.
Хоральна синагога. Листівка 1910-х років
Першу святиню молитовні — сувій Тори — пожертвували солдати-євреї Херсонського полку. Синагога була хоральною, тобто кантор — священик, що виспівує молитви — робив це не сам, а у супроводі хору. На ті часи такий звичай вважався ознакою більшої відкритості єврейської громади у бік світової культури.
Інтер'єр хоральної синагоги. 1900-ті роки
Не минуло й року, як молодший брат Лазаря Бродського, Лев, теж знаний цукрозаводчик та меценат, який завжди змагався з Лазарем у благодійних справах, звів практично поруч, на тій-таки Малій Васильківській, власну синагогу, яку стали називати Купецькою. Її також проектував першокласний архітектор — Володимир Ніколаєв, і вона теж була хоральною, однак призначалася для вузького кола відвідувачів і відрізнялася від першої камерністю інтер’єрів та скромним фасадом.
Доля обох молитовень за радянської влади виявилася приблизно однаковою. У середині 1920-х років міськрада вирішила, що дві синагоги поруч — це занадто, і ліквідувала більшу з них. Приміщення перейшло до єврейського клубу робітників-кустарів, а згодом до єврейського ж Театру юного глядача та Центральної єврейської бібліотеки. Однак і Купецька синагога, дарма що була перейменована на Ремісничу, протрималася недовго: у 1930-ті роки з неї зробили спортзал для технікуму фізкультури. Втім, цілком можливо, що саме втрата релігійного статусу врятувала обидві будівлі від повного руйнування у часи нацистської окупації Києва 1941–1943 років.
Театр ляльок у колишній хоральній синагозі. 1980-ті роки
З 1950-х років колишні синагоги відігравали значну роль у київському культурному житті. У синагозі старшого Бродського влаштувався Київський театр ляльок, у будинку молодшого — перший у СРСР панорамний кінотеатр "Кінопанорама". Після здобуття Україною незалежності, єврейська громада Києва заходилася повертати колишню власність. Коштом групи єврейських бізнесменів театр Ляльок вдалося переселити до нової будівлі, а синагогу Бродського якісно відновити. Проте з Купецькою, яку так і не повернули громаді, справи значно гірші: у 2018 році бізнесова група, якій належить будинок, закрила "Кінопанораму" і планує збудувати на її місці багатоповерховий готель.
