Петрівський залізничний міст розташований між Рибальським півостровом та заплавними луками Лівобережжя, що збереглися обабіч колишньої Воскресенської слобідки. Будівництво моста було зумовлене військовими потребами. Під час Першої світової війни Київ перетворився на прифронтове місто. Весь час існувала загроза потужного удару ворожих військ у цьому напрямку. Окрім того, повз місто постійно проходили ешелони з боєприпасами, зброєю, живою силою. Назад на тих самих потягах в евакуаційні шпиталі везли поранених воїнів.
Будівництво залізничної гілки на лівому березі. 1916 рік
Все це викликало потребу будівництва додаткової залізничної гілки. Її проклали уздовж північної околиці міста, у заплаві річки Сирець з переходом на лівий берег за допомогою нового мосту. Його будівництво почалося у самий розпал бойових дій. Попередником нової конструкції став дерев'яний тимчасовий місток, збудований 1915 року. Наступного сезону, після сходження криги розпочалося будівництво постійного моста. Воно стартувало у середині травня. Під трасу забудови потрапила відома Дніпровська біологічна станція, яка займалася дослідженнями води та різних видів іхтіофауни великої ріки.
Роботи з проектування моста взяли на себе інженери з окружного відомства шляхів сполучення. До справи залучили й відомого мостобудівника, професора Київського політехнічного інституту Євгена Патона. Подейкують, що той в свою чергу запросив до участі своїх студентів, які отримали унікальну можливість перевірити свої знання на практиці. Студентський колектив розробив проект тої частини моста, що примикає безпосередньо до лівого берега. Зважаючи на необхідність якнайшвидше ввести міст у дію, його будували швидкими темпами. Через це значна частина конструкцій зводилась із дерева.
Церемонія урочистого закладання залізничного моста у присутності імператриці Марії Федорівни. 20 серпня 1916 року
Для церемонії закладання моста збудували арку, верхівку якої прикрашав вензель імператора Миколи ІІ та абревіатура Київського округу шляхів сполучення. Закладання відбулося 20 серпня 1916 року у присутності імператриці Марія Федорівни, матері царя. На той час вона переїхала до Києва і безпосередньо керувала справами Відомства закладів імператриці Марії, займалася організацією санітарних поїздів та шпиталів для поранених під час бойових дій. Тож не дивно, що новоствореному мосту дали її ім'я. Вже на початку нового 1917 року спорудження мосту закінчили. Спеціальна комісія оглянула щойно створену конструкцію й винесла вердикт — міст повністю готовий до вводу в експлуатацію. Головою комісії був відомий інженер Микола Белелюбський, автор Русанівського моста у Києві.
Члени комісії з приймання робіт під час зборки залізних ферм моста. 1916 рік
Споруда вийшла дуже довгою, з насипом і під'їзними шляхами — понад 2500 метрів. Вартість будівництва склала понад 5,5 мільйонів рублів золотом. В конструкції, як вже зазначалося, активно використовували дерево. Але головними елементами були три великі металеві ферми, які разом із залізобетонними биками й складали основу мосту імені імператриці Марії Федорівни.
Незабаром під час бойових дій міст було пошкоджено і вперше відновлено у 1918 році. В подальшому його зруйнували ще раз, і споруда перебувала в занепаді до кінця 1920-х років. Тільки наприкінці десятиліття у держави з'явилися кошти й потреба відбудувати стратегічно важливий міст. Через десять років після руйнації фахівці організації "Воєнпроект" підняли залишки конструкції з-під води, й почалися відновлювальні роботи. У листопаді 1929 року оновлений залізничний міст став до ладу. Цікаво, що на цей раз йому дали ім'я радянського державного і партійного діяча Григорія Петровського, на честь якого до того перейменували також весь київський Поділ. Як і у випадку з імператрицею, назва була дана прижиттєво. Міст відновили майже в первинному вигляді, однак врахувавши перспективи подальшого зростання судноплавства Дніпром значно підняли над рівнем води.
Німецькі вояки та тлі зруйнованого моста. 1941 рік. Фото з колекції Стефана Машкевича
Подальші події розвивалися за сумною традицією київських мостів. Під час Другої світової війни, 1941 року цей міст, як і інші, був підірваний відступаючою Червоною армією. Через деякий час нацистські окупанти його відновили, проте ненадовго. Вже за два роки, залишаючи місто, вони зруйнували його знову. З усього списку київських мостових переходів та переїздів Петрівський залізничний міст найбагатостраждальніший, він посідає непочесне перше місце за кількістю руйнувань й відновлень. З кінця літа 1944-го протягом року міст знову відбудували, і нарешті у листопаді 1945 року рух ним поновили.
Відкриття руху після відбудови моста. Листопад 1945 року
Попри все, він успішно використовується й до сьогодні. Цікаво, що при будівництві моста сталося поєднання островів Муромець та Труханів. При цьому кордон між двома клаптиками суші фактично нівелювався. Вже в наші часи міст став умовним кордоном між Оболонським та Подільським районами Києва, а половина моста адміністративно відноситься до Дніпровського району. Таким чином, ця інженерна споруда поєдную одразу три з десяти районів міста.
