Бродські були однією із найвідоміших родин Києва. Це сімейство володіло величезними статками, що були зароблені на виробництві та продажі цукру. Тільки на Липках різним членам їхньої родини належало декілька особняків, а також велика кількість вільної землі, яку вони з часом розпродали частинами під забудову. Садибу з особняком на вулиці Катеринінській (зараз Липській), 9 придбала в 1885 році одна із родичок мільйонерів-цукропромисловців Берта Самуїлівна Бродська.
Історія садиби відома з першого десятиліття ХІХ століття, коли ледь-ледь почалося формування забудови елітного району Липки. Першим власником ділянки став купець Тимофій Бухтєєв. Згідно з будівельними планами того часу землевласник був зобов’язаний забудувати придбану ділянку за два роки. Проте і тоді представники закону хитрували, дозволяючи відомим киянам не дотримуватися цих правил. Від Бухтєєва вимагали в короткі строки збудувати на землі кам’яний будинок. Попри те, що купець був людиною не бідною, він, скоріш за все, через нестачу фінансів не встиг це зробити. У 1803 році садибу в нього формально забрали, проте дали відтермінування. Довелося купцю-невдасі, що так хотів оселитися поближче до аристократів, поквапитися із будівництвом. Як би там не було, дім був збудований, щоправда, повністю його завершили тільки напередодні Вітчизняної війни 1812 року. Однак щаслива зірка Бухтєєва згасла, бізнес занепав, і врешті-решт, два його будинки (на Липках і другий на Печерську) опинилися у заставі. Після смерті власника його родина так і не спромоглася розрахуватися з боргами, хоча довго здавала будинок на Липках студентам Університету.
У 1869 році ділянку придбав спадкоємець українського дворянського роду, відомий київський фінансист Анатолій Вікторович Гудим-Левкович. Він узявся до реконструкції садиби. Добудував нові та розширив вже існуючі приміщення. А в 1872 році вирішив звести тут особняк для своєї родини і замовив його київському архітектору Олександру Шилє. Цей зодчий був добре відомий у Києві як автор будівель колегії Павла Галагана на вулиці Фундуклеївській (зараз Богдана Хмельницького, 11) та Біржі на Інститутській, 7. Дещо пізніше за його проектом побудували відому будівлю міської думи, яка була розташована на сучасному Майдані Незалежності. Вона постраждала від вибуху восени 1941 року і була розібрана після війни. Шилє створив для Гудим-Левковича красивий двоповерховий особняк. Світлий та просторий, він налічував 42 пишно оздоблені кімнати. Фасад будівлі прикрасили античними статуями-каріатидами.
Міська дума. Початок ХХ століття
Згодом фінансист вирішив продати особняк. У лютому 1885 року ділянку і будівлю придбала Берта Бродська, вдова купця 1-ї гільдії, знаного землевласника Зельмана Бродського. Він доводився братом відомому цукропромисловцю Ізраїлю Бродському. Невідомо, чи встигла хазяйка щось змінити у садибі, що придбала, але за два роки вона померла. Дім був успадкований трьома її доньками та незабаром перейшов у власність їхнього кузена, мільйонера Льва Бродського. Він, як і його батько, Ізраїль Бродський, був цукровим магнатом. Величезні капітали від цього бізнесу Лев Бродський вкладав у придбання нерухомості та землі, крім цього, спонсорував численні благодійні заходи. Новий власник мав відмінний смак — він зібрав чудову колекцію творів мистецтва і розмістив її в своєму особняку.
Бродський розширив садибу, придбавши сусідню землю, де і звів прибутковий будинок. У 1899 році на прибудинковій території розпочались роботи з облаштування зимового саду. Під час земляних розкопок робітники натрапили на старовинний скарб великокнязівських часів. Серед знахідок були золоті монети, браслети, зливки золота. Усі знайдені на території садиби предмети старовини Бродський передав у колекцію Ермітажу в Петербурзі. Мільйонер і надалі нарощував свої статки. У 1912 році він здійснив найбільшу операцію — продав всі свої цукрові підприємства за 100 мільйонів рублів, та зберіг при цьому 20 відсотків акцій.
У 1918 році особняк був безцеремонно відібраний у власника вищими військовими чинами німецької армії, що увійшла до Києва. Примітно, що будівля фігурує у спогадах гетьмана Павла Скоропадського, який цю армію запросив. Після приходу радянської влади шикарна будівля на 42 кімнати стала першим в місті панським особняком, перетвореним на комунальні квартири. В 1940 році колишній особняк збільшили ще на два поверхи. За замовленням Українського музикального фонду в ньому вирішили влаштувати квартири для музикантів. До честі керівника проекту, відомого архітектора Валеріана Рикова, надбудова була виконана максимально делікатно. Перші два поверхи залишилися практично незмінними, і декор, в першу чергу, відомі каріатиди архітектора Шилє не постраждав.
Каріатида на фасаді
Зараз в колишньому особняку розташовані різні комерційні структури.
