В останній чверті ХІХ століття слава "цукрової столиці" величезної імперії вабила до Києва велику кількість підприємливих бізнесменів. Це відобразилося також на архітектурі міського центру. На перетині століть кілька найбільш престижних кварталів Липок були забудовані розкішними особняками, що належали, здебільшого, цукровим магнатам.
Одним із найвідоміших тутешніх жителів був купець 1-гільдії, радник комерції Мойсей Гальперін. Ця людина прославилася як вдалий підприємець, філантроп та меценат. Фактично він був власником або співвласником десяти цукрових заводів, де, загалом, працювало понад чотири тисячі осіб. Два його рафінадних заводи виробляли вісім відсотків всього цукру-рафінаду Російської імперії. Свою продукцію, окрім Росії, він збував у Західну Європу, Норвегію, Фінляндію та навіть в Персію.
Неймовірно заможний чоловік, він у кращих традиціях допомагав Києву — спонсорував Єврейську лікарню, був одним із засновників туберкульозного диспансеру, регулярно жертвував на Фундуклеївську жіночу гімназію та комерційне училище. Іменем Мойсея Гальперіна і його дружини був названий заснований їхніми дітьми Київський сирітський будинок. Засновники виділили на нього 40 тисяч рублів. До речі, дружина Гальперіна теж походила з родини відомих цукрозаводчиків, а особняк її брата Маркуса Зайцева стояв через дорогу, на протилежному розі Шовковичної (тоді Левашовської) вулиці.
Історія садиби на Липках, яку Гальперін придбав наприкінці 1890-х років, має глибоке коріння. Ще наприкінці XVIII століття тут, на розі двох вулиць, розташовувався дерев’яний будинок аптеки. За непідтвердженою інформацією, сучасна вулиця Шовковична навіть деякий час називалася Аптекарською. Керував аптекою Ілля Чекалов, який згодом і став володарем будинку. По тому як згоріла знаменита аптека Гейтера на Подолі, фармацевтичний заклад на Липках фактично став єдиним на весь Київ. Через деякий час будівлю викупив один із представників відомої династії Бунге.
Деякі дані свідчать, що ще в 1815 році на цьому місці планували звести католицький костел. Але, нібито, власник ділянки відмовився віддавати землю під забудову. В результаті храм спорудили на розі сучасних вулиць Костьольної та Трьохсвятительської. Після смерті господаря, будівлю колишньої аптеки в 1875 році викупив заможний чиновник Всеволод Рубінштейн. На його замовлення на місці колишньої фармації збудували особняк та кілька допоміжних споруд. Два десятиліття потому він продав ділянку та будівлю багатієві Мойсеєві Гальперіну.
Будівля з балюстрадою вздовж даху до реконструкції. 1950-ті роки
Тут, під керівництвом знаменитого архітектора Володимира Ніколаєва, який, до речі, проживав зовсім поруч — буквально через дорогу, був побудований один із найшикарніших приватних будинків того часу не тільки на Липках, а й в усьому Києві. Завдяки пишному декору будівля схожа на справжній венеціанський палац епохи Відродження. Фасад прикрашають руст, ліпнина, колони. Раніше на краю даху була балюстрада з вазами на п’єдесталах, проте у другій половині ХХ століття після ремонту її прибрали. Усередині особняк також був облаштований із вишуканістю палацу. Кажуть, що два поверхи поєднували розкішні мармурові сходи з кованими поруччями, вкритими візерунками. Розмаху, з яким було споруджено будинок, дивувалися навіть самі заможні сусіди Гальперіна. Вся велика родина цукрозаводчика, яка складалася з самого Мойсея Берковича, його дружини Софії Іонівни, трьох одружених синів та двох заміжніх дочок, проживала в тій частині особняка, що виходить на сучасну вулицю Грушевського. У другій частині, зверненій до Шовковичної вулиці, розташовувалися адміністративні структури, правління цукрових заводів, що належали Гальперіну і синам, та їхні контори. Тут був окремий бічний вхід, який зараз закладено.
Перша біда трапилася в жовтні 1905 року, коли після революційних подій зі згоди влади і за бездіяльності поліції на Липках розгромили кілька будинків єврейської аристократії та багатіїв. Однак, незабаром пристрасті вгамувалися, і Гальперіни спокійно проживали в особняку аж до 1918 року.
Після революції будинок націоналізували та віддали для розміщення в ньому різних організацій. Господарі змінювалися постійно: спочатку військові, після них окружне статистичне бюро, потім особняк хотіли передати Музично-драматичному інституту. У підсумку, після переведення столиці України з Харкова до Києва, в будівлі розмістилося Головне управління міліції, яке перебувало в цих стінах до 1941 року. Після Другої світової війни впродовж п’яти років з 1946-го в дев’ятнадцяти залах колишнього житла цукрозаводчика влаштували виставку "Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників".
Бічний фасад колишнього особняка з боку вулиці Шовковичної. 2018 рік
Зрештою, будівлю перевели на баланс Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Зараз вона зайнята комітетами Верховної Ради України. Ця споруда також пов’язана з іншими об’єктами урядового кварталу підземним переходом, потрапити в який можна тільки за наявності спеціальної перепустки.
