Хрещатий парк

 Першою з відомих будівель на території майбутнього Хрещатого парку була невелика фортеця під назвою Скородум. Вона розташовувалась приблизно в районі так званих сходів Бобрусова, що ведуть від Володимирського узвозу до пам’ятника Магдебургського права. До того ж,вся південна частина Хрещатого парку спочатку належала до Двірцевого саду, що був заснований ще в 1743 році. Згодом фортеця Скородум була ліквідована. На схилах Дніпра, на місці, де за легендою рівноапостольний князь Володимир хрестив своїх синів, в 1802–1808 роках встановили колону. Тут же знаходився басейн, до якого стікав Хрещатицький струмок. Сюди здійснювалися хресні ходи, а вода в джерелі вважалась святою.

 В 1882 році північну частину майбутнього Хрещатого парку орендували київські купці. Під горою на Царській (тепер Європейській) площі за проектом архітектора Володимира Ніколаєва було споруджено будівлю Купецького зібрання. В самому парку, що отримав назву Купецького саду, спорудили літній театр, дерев’яні павільйони, альтанки, естраду, ресторан, встановили античні статуї, поміж якими звивалися посипані піском стежки. Так Купецький сад став одним із кращих в Києві. За вхід здіймалася плата, тому парк відвідувала загалом  "чиста" публіка. Грав оркестр, ставились театральні вистави. Відвідувачі відзначали бездоганність парку, а одним з поодиноких мінусів вважалися його невеликі розміри.

Літня естрада в Купецькому саду. 1900-ті роки

 Паркові споруди були розташовані у сусідстві з технічними об’єктами. На цій території і до теперішнього часу збереглися дві колишні водонапірні башти, а також фільтри та підземні резервуари. Всі ці конструкції належали київському водогону. В 1910 році було прокладено Петрівську алею, що відділила Купецький сад від сусіднього Двірцевого. Щоб з’єднати дві частини розділеного зеленого масиву над новоутвореним яром перекинули ажурний стальний місток. Його спроектував відомий інженер Євген Патон. В ужиток серед киян назавжди увійшли назви "місток закоханих", "чортів міст" та "міст самогубців". Тут дійсно неодноразово зводили рахунки із життям молоді люди, які кидалися із страшної висоти донизу. У 1911 році на площі перед входом в парк встановили пам’ятник Олександру ІІ. Ще через два роки в парку з’явилися згадані сходи Бобрусова, названі так за прізвищем архітектора Михайла Бобрусова, який їх спроектував.

 В роки Громадянської війни та революції парк був занедбаний, всі дерев’яні споруди розібрали на дрова. Статую царя демонтували, замість неї встановили фігуру гігантського червоноармійця, зроблену з фанери. Назву теж змінили, Купецький сад став іменуватися Пролетарським. Тільки в середині 1930-х років почались серйозні роботи з благоустрою. Спорудили кілька капітальних павільйонів для дітей, що збереглися і дотепер, бельведер, кінотеатр, фонтан "Слоник". В 1937 році знизу біля бельведера збудували літній ресторан "Рів’єра". Оскільки територію передали Палацові піонерів, що розташувався в колишньому Купецькому зібранні (тепер Національна філармонія), сад отримав назву Піонерський.

Сад піонерів. 1949 рік 

 Після закінчення Другої світової війни сад привели до ладу. Встановили при вході нові гранітні сходи з каскадним фонтаном, оновили частково  зруйновані павільйони. Біля фонтану в літню пору працювало кафе ''Слоник'', про яке пам’ятають люди старшого покоління. А на місці довоєнного літнього ресторану відкрили танцювальний майданчик, що отримав в народі назву "Жаба". Також збудували: музичну естраду, колесо огляду та ціле містечко атракціонів. Через деякий час у парку з’явилась дитяча екскурсійно-туристична станція.

Фонтан «Слоник». 1955 рік

 Грандіозні зміни відбулися наприкінці 1970-х років під час підготовчих заходів до святкування 1500-ліття Києва. Колишній бельведер переобладнали під звичайний оглядовий майданчик, знесли фонтан "Слоник". На його місці звели гігантську арку як символ дружби українського та російського народів, а замість невеликої естради збудували величезний амфітеатр.

 В наш час парк змінився на краще ще більше. Його облаштували великою кількістю інсталяцій, скульптур та нових споруд. На місці довоєнного кінотеатру "Дніпро" в 2005 році звели казкову будівлю лялькового театру. При цьому зберегли стару мозаїку із зображенням павича. Частину будівель водогону віддали Водно-інформаційному центру, більше відомому у місті як Музей води, який так люблять діти. Танцювальний майданчик "Жабу" знесли. Після нього залишилося малопомітне коло з потрісканим  асфальтом. Проте в іншій частині парку встановили скульптуру величезної  жаби-скарбнички, наповнену монетками. Існує розповсюджена думка-байка, що коли вона переповниться, всі накопичені скарби дістануться останньому, хто вкине туди монету.

Кінотеатр «Дніпро». 1950-ті роки

 Особливо добре в парку дітям. Їм дуже подобаються Дерево бажань, скульптури папи Карло, Котигорошка, Дюймовочки та інших казкових героїв. При вході на "місток закоханих" встановили скульптурну групу "Історія кохання", яку люблять відвідувати туристи. Вона присвячена романтичній зустрічі колишнього італійського солдата й українки після 50-річної розлуки. А сам місток завжди прикрашений навісними замочками. Вважається, що якщо закохані повісили на його перила замок й поцілувалися, то їхня любов буде тривати все життя.