Будинок на Кадетській вулиці, як колись називалася вулиця Богдана Хмельницького, належав свого часу жандармському управлінню, пізніше тут діяв жіночий пансіон. У 1860-ті роки власником садиби став військовий інженер Нікіфоракі, у якого у 1869 році її придбав багатий полтавський поміщик Григорій Галаган.
Кадетська вулиця. Середина 1860-х років
За кілька місяців до того помер єдиний син та спадкоємець Галагана, 16-річний Павло, і Григорій Павлович, відомий меценат та благодійник, вирішив увічнити його пам’ять створенням зразкового навчального закладу. З цією метою було куплено будинок на Кадетській, і архітектор Олександр Шіле швидко переробив його на навчальний корпус з церквою, бібліотекою, майстернями, класними кімнатами тощо, а на поперечній Олексіївській (нині Терещенківській) вулиці прибудував житлове крило для вихованців. Нижче по Кадетській (на початок будівництва вона стала Фундуклеївською) звели житло для директора та вчителів. Ще нижче по вулиці, вже на розі нинішньої Пушкінської, Галаган придбав невеличкий будинок для себе і своєї дружини Катерини, яка допомагала йому в усіх меценатських проектах.
Родовий герб Галаганів
Григорій Галаган
До закладу Галаганів, який розпочав роботу 1871 року, символічно приймали юнаків у віці померлого Павла, тобто його програма відповідала старшим класам гімназій. Але з певними нюансами: більше уваги приділялося гуманітарним та мистецьким наукам, розвивалися навички праці та здорового способу життя, методи навчання сприяли формуванню самостійного мислення та вміння захищати свою думку. Головна ж особливість Колегії — як за старими козацькими традиціями назвав свою школу Григорій Павлович — полягала в тому, що весь процес навчання та виховання був пронизаний українським духом. Так тривало доти, доки Колегією опікувалися Галагани, але припинилося, коли вона перейшла до їхніх спадкоємців Ламздорфів. Щоправда, якість навчання лишилася на тому ж найвищому рівні.
Цей рівень забезпечувався насамперед талантами чи не найкращих у Києві педагогів — таких як словесники Павло Житецький та Володимир Науменко, математик Зіновій Архимович, латиніст Осип Гордієвич, законовчитель Ілля Екземплярський, вчителі малювання Микола Мурашко та Микола Пимоненко і ще багатьох та багатьох. Відігравали роль і чималі суми, що надходили до Колегії з полтавських маєтків Галагана. На ці гроші були обладнані першокласні майстерні, житлові кімнати, їдальня, класи та кабінети. Окремо слід згадати бібліотеку, рівень якої підтвердив сам Іван Франко. У травні 1886 року, чекаючи на власне вінчання (що мало відбутися у Петропавлівській церкві Колегії), зайшов згаяти час до книгозбірні й так захопився, що просто забув про шлюбну церемонію.
Павло Галаган
Плата за навчання була досить високою, але не для всіх: 30 хлопців-стипендіатів (усього у чотирьох класах навчалося близько 70 учнів) могли займатися безкоштовно, пройшовши перед тим кілька етапів суворого відбору і не маючи права на хоча б одну трійку — за це, як і за погану поведінку чи лінощі, відраховували одразу. Сумлінне ставлення до навчання було однією з причин неймовірної виховної ефективності Колегії. З восьми сотень її випускників майже третина могла похвалитися високими науковими досягненнями, а восьмеро (такі як всесвітньо відомі ботанік Володимир Липський чи орієнталіст Агатангел Кримський) здобули звання академіків.
Школа в колишній Колегії Павла Галагана. Середина 1930-х років
З початком Першої світової війни для Колегії настали скрутні часи: її відправили у евакуацію, а після повернення відібрали частину приміщень під лазарет. У 1917 році з відомих причин почали скорочуватися і невдовзі взагалі вичерпалися грошові надходження, після чого заклад припинив існування. Унікальну бібліотеку вдалося врятувати, передавши Академії Наук, а відтак недоторканим став і сам будинок Колегії, який отримав статус бібліотечного приміщення. Далі у будинку довгий час працювала трудова, а потім середня школа. У 1980-ті роки тут недовго перебував Будинок вчителя, а з 1986 року будівлю передали під Літературний музей, який діє досі й зараз має назву Національний музей літератури України. Частина його експозиції присвячена Колегії Галагана.
