«Дім вдови, що плаче». 1980-ті роки
Дім вдови, що плаче розташований за адресою вулиця Лютеранська, 23.
Так званий Дім вдови, що плаче — розкішний особняк, зведений в 1907 році. Цю цікаву назву будинок отримав за одну свою архітектурну особливість. Фасад будівлі прикрашений маскароном у вигляді голови жінки, яка "плаче" під час дощу. Такий ефект виникає завдяки тому, що за задумом архітектора дощова вода стікає просто по обличчю діви. Крім того, києвознавці часто використовують ще одну назву — особняк Аршавського, на прізвище першого власника будівлі, який і замовив її будівництво.
А чи хотіли б ви дізнатися
Анонс повного текста:
Просто зараз. Натисніть на карту, Оберіть уподобану пам'ятку та послухайте про них.
Завантажити додаток можна в App Store та Google Play. Або користуйтеся без завантаження
Є будівлі й архітектурні пам’ятки, які приваблюють виглядом, але на ділі виявляються «нічим» – ніякої цікавої легенди чи історії. Є такі споруди, повз які пройдеш і не помітиш, але потрібно трохи зануритися в їх історію, адже кожний камінь у цих будівлях оживає й захоплює в далеку подорож. А є архітектурні перлини, які приковують до себе погляди перехожих і несуть у вир своїх таємниць, загадок і історії. Саме таким є «Дім вдови, що плаче» в Києві. Фасад у стилі модерну, увінчана незвичайною скульптурою жінка, легенди, що огортають появу цієї жіночої маски на будівлі, і навіть історія самого особняка гідні того, щоб приділити йому досить часу.
Особняк Аршавського – саме так називався, та й сьогодні називається цей будинок неподалік від Маріїнського палацу. Колись на його місці був невеликий старий одноповерховий будинок, викуплений купцем Сергієм Аршавським. На місці першого в 1907 році з’явився двоповерховий особняк купця. Тоді ще він не мав назви «Дім вдови, що плаче», а так і називався – особняк Аршавського, про що до сьогодні свідчать ініціали купця на фасаді – АС. Правда, так склалося, що одразу після закінчення будівництва сім’я купця була вимушена жити на першому поверсі, а другий віддати в оренду, адже всі гроші пішли на будівництво.
Після повного розорення в серпні 1913 року особняк був проданий купцеві Товію Епштейну та його дружині. Саме вона, Груня, і була єдиною вдовою, яку бачив особняк. Жінка пережила палко коханого чоловіка на 5 років. І саме з Грунею пов’язана легенда, якою манить «Дім вдови, що плаче» в Києві. Каже вона про великі страждання Груні, котра знайшла спосіб бачитися з покійним чоловіком. Для цього вона одягала спеціальну маску, привезену з індійського храму. Коли маска була на вдові, посередині лоба загорялося «третє око», що освітлювало темноту, і перед Грунею з’являвся дух її чоловіка. Коли вдова захворіла й не могла вставати, вона наказала створити маску, щоб чоловік, який приходить, міг бачити її облік і думати, що це його кохана. Після смерті серце Груні було замуроване в ту саму маску.
Ця легенда так щільно огорнула особняк, що маскарон у вигляді жіночого обличчя сьогодні більше, ніж просто оригінальне рішення архітектора. До речі, побудована споруда була за проектом архітектора Едуарда Брадтмана.
Крім цієї легенди, тісно пов’язаної з особняком, існують інші. Вони кажуть про те, що садибу для своєї сестри, що не знайшла особистого щастя, звів В. Городецький. Інші історики розповідають про закоханих герцогиню й моряка, які ховалися в стінах будинку. Відтоді, як вони з дітьми герцогині загинули в морі, маска, що плаче, нагадує про жіночі страждання.
Але не лише такі загадкові пояснення незвичайного маскарону є в арсеналі. У ході розслідувань було зіставлено декілька історичних образів із зображенням на фасаді садиби. Одні приписували йому образ медузи Горгони, інші – птаха Алконост з картини В. Васнецова, адже за обличчям жінки чітко видно крила. Але найбільш правдоподібним стало порівняння маскарону з міфічним образом Гамаюн, також зображеною В. Васнецовим у 1897 році. Цей образ птаха, що все знає, відкриває знання про прийдешнє лише тим, хто має дар побачити його.
Здавалось би, що особливого в цьому маскароні, адже є й інші «химерні» будинки? Чому вдова так цікавить не лише туристів, а й спеціалістів з різних сфер? Аби це зрозуміти, досить побачити «Дім вдови, що плаче» в Києві під час дощу. Навіть люди з повною відсутністю фантазії зможуть помітити, як її обличчям стікають сльози. Що це – ілюзія? Магія? Чи просто добре продумана система збору та зливу дощової води?
Які б таємниці й легенди не оточували садибу, не менш привабливим для кожного залишається її архітектурний стиль. Виконано будівлю в стилі модерн, про що свідчать суворі лінії, котрі пом’якшуються певною обробкою різними матеріалами. Фасад, виконаний із жовтої цегли, чудово доповнюється кованими виробами, ліпниною, а також гранітом і плиткою. Над основною лінією фасаду видніється такий нашумілий маскарон жіночого обличчя, який тільки підкреслює стиль модерн. Парадні сходи виконані з мармуру, що не може залишитися непоміченим. На кожному поверсі знаходилися кімнати, кухня й буфет. У підвалі був винний погріб і пральня.
З 1994 року стіни «гостинної вдови» відвідало багато відомих людей, зокрема Кондоліза Райс, Малден Олбрайт, а екс-президент Леонід Кучма був частим гостем у більярдній цього будинку.
Це лише крихта цікавих фактів, таємниць і загадок, які зберігає «Дім вдови, що плаче». Київ багатий на дивовижні пам’ятки, які можуть розкрити для вас ще багато невідомого. Спустившись на кінець сторінки, ви знайдете унікальний продукт, який занурить вас в історію загадкового будинку, – це аудіогід. Безкоштовна версія містить небагато основної інформації. Якщо ж хочете дізнатися те, що недоступне на сторінках книжок і інтернет-порталів, тоді платна версія чекає на вас. З аудіогідом ви отримаєте справжнє задоволення, подорожуючи розгадками й цікавими фактами створення та історії будівлі. А збадьорити вашу фантазію допоможуть унікальні фото пам’яток, які є бонусом до платної версії аудіогіда. Екскурсовод у кишені – це не тільки зручно, а й дуже захопливо!
