Укр  /  Рус

Мова:

Будинок вдови, що плаче

«Дім вдови, що плаче». 1980-ті роки

Дім вдови, що плаче розташований за адресою вулиця Лютеранська, 23.

 

Так званий Дім вдови, що плаче —  розкішний особняк, зведений в 1907 році. Цю цікаву назву будинок отримав за одну свою архітектурну особливість. Фасад будівлі прикрашений маскароном у вигляді голови жінки, яка "плаче" під час дощу. Такий ефект виникає завдяки тому, що за задумом архітектора дощова вода стікає просто по обличчю діви. Крім того, києвознавці часто використовують ще одну назву — особняк Аршавського, на прізвище першого власника будівлі, який і замовив її будівництво.

Взнайте історію пам’ятки від заснування і до сьогодні у повній версії
14 грн
Чи хотіли б Ви дізнатися

А чи хотіли б ви дізнатися

  • Які легенди пов’язані з маскароном на фасаді?
  • Чому Аршавський продав свій особняк?
  • Як будівля використовується сьогодні?

Ця та інша інформація з історичними фактами та світлинами з минулого
доступна повній версії аудіо екскурсії
Також у повній версіїї Вам буде доступний розширений текст і додаткові фото

Анонс повного текста:

 У списку липських особняків з незвичайними іменами, будинок на вулиці Лютеранській, 23 вирізняється своєю незвичайною архітектурою та назвою з трагічним підтекстом — "Дім вдови, що плаче". Історія садиби простежується в документах від 1882 року. На той час цю земельну ділянку придбав чиновник Андрій Гербаневський. На його замовлення тут збудували одноповерховий дерев’яний будинок, обкладений цеглою, на вісім кімнат. На території були всі необхідні для комфортного прожиття об’єкти, властиві тоді більшості місцевих небідних садиб. Тут був невеликий сад, знаходилися стайні, каретна, приміщення для обслуги та інше.

 Після смерті господаря за заповітом його земля перейшла в користування до офіцера Льва Гербаневського. А той через три роки, в 1905-му, продав всю садибу своєму земляку, уродженцю Полтавської губернії Сергію Аршавському. Новий господар замовив тут будівництво двоповерхового будинку. Виконавцем став знаменитий архітектор Едуард Брадтман, відомий киянам як будівельник одного з найбільшого на той момент цирків у Європі, який знаходився на вулиці Миколаївській (нині Архітектора Городецького).

 Аршавський, купець 2-ї гільдії, вклав у будівництво величезні кошти. Архітектура будівлі була продумана до дрібниць. Симетричний фасад прикрасив величезний маскарон, який згодом і дав ім’я дому. На ньому зображене обличчя сумної жінки. Коли під час дощу на нього з даху стікає вода, створюється враження, ніби з очей жінки течуть сльози. Під впливом часу маскарон потемнів, і від цього став ще більш похмурим. Дослідники губляться у здогадах, який же сенс вклав сюди автор. Одні вважають маскарон головою горгони Медузи, погляд якої згідно з античними міфами перетворював людину на камінь. Інші дослідники шукають його коріння в скандинавській міфології. Єдиної думки до цього часу не існує.

Садиба          Аршавського.          1900-і          роки

Садиба Аршавського. 1900-ті роки

 До початку 1908 року будівництво закінчили, і щоб розрахуватися з боргами Аршавський заклав його в Київському товаристві взаємного кредиту. Крім шикарного декору, він також серйозно витратився на внутрішнє облаштування будинку. Тут був гараж для автомобілів, телефон, електричне освітлення, центральне опалення, каналізація, водогін і ще ряд технічних новинок того часу. На кожному поверсі було по десять кімнат. Їх з’єднували двоє маршових сходів. Одні — парадні, призначені для сім’ї господаря та гостей, були виготовлені з мармуру. Другі —  з граніту, та використовувалися обслугою. Родового герба у власника не було, проте, над входом з’явилася його монограма. І сьогодні над "французьким" балконом добре читаються переплетені букви СА —  Сергій Аршавський.

 Однак купець не розрахував свої фінансові можливості. У підсумку, щоб сплатити борги, весь другий поверх дорогого будинку він був змушений здати в довгострокову оренду. Велика родина власників з чотирма дітьми використовувала для своїх потреб перший поверх. Зрештою, в 1913 році Сергій Аршавський продав будівлю подільському багатієві Тев’є Апштейну, а сам перебрався на орендовану комфортабельну квартиру в щойно зведеному знаменитому "хмарочосі" Гінзбурга на вулиці Інститутській, 16-18. Цей будинок згорів під час Другої світової війни. За кошти, що залишилися після повернення боргів, купець купив два доходних будинки на вулиці Басейній, які, на відміну від надзвичайно дорогого особняка, приносили прибуток.

 Новий власник будинку, купець 1-ї гільдії Тев’є Апштейн, був куди більш успішним підприємцем. Він володів великою кількістю нерухомості, але основна сфера бізнесу охоплювала операції з лісом та залізо-технічну торгівлю. Багач прожив на Лютеранській всього чотири роки і помер в 1917 році. Містики стверджують, що смерть Апштейна пов’язана із згубними властивостями похмурого маскарона на фасаді. Нібито саме він став причиною продажу будинку Аршавським, оскільки приносив нещастя. Звичайно, все це не більше, ніж красива легенда. Ще одна улюблена екскурсоводами байка свідчить, що маскарон — це птаха, яка здатна до віщувань, а каштановий листок в її голові —  чакра, що відповідає за пророцтва. Третя вигадка пов’язує будинок з епатажним архітектором Владиславом Городецьким. Нібито саме він, а не Брадтман, збудував цей особняк для улюбленої сестри, яка дуже сумувала, оскільки не змогла вийти заміж.

 Маскарон          на

Маскарон на "Будинку вдови, що плаче". 2017 рік

 Після смерті Апштейна спокійне життя в особняку закінчилося. У 1918 році будівлю націоналізували. У довоєнні десятиліття в його стінах працювало кілька різних установ. Після закінчення Другої світової війни будинок перейшов до Управління справами Центрального Комітету Комуністичної партії України. Деякий час його використовували як житло для перших осіб республіки, а потім —  у якості резиденції для прийому іменитих гостей. У підвалі будівлі знаходилася сауна, де любили попаритися та прийняти сеанс масажу високопоставлені партійні чиновники.

 Сьогодні "Будинок вдови, що плаче" як і раніше використовується як резиденція для прийому поважних гостей. Тут зупинялися державний секретар Сполучених Штатів Америки Кондоліза Райс, також тут проходив саміт Україна-ЄС. У 2003 році в залі для обідів особняка тодішній президент країни Леонід Кучма записував новорічне звернення-привітання до українців.

...

Спробуйте наш додаток

Просто зараз. Натисніть на карту, Оберіть уподобану пам'ятку та послухайте про них.

Завантажити додаток можна в App Store та Google Play. Або користуйтеся без завантаження

Екскурсії з цим місцем
Інші екскурсії Києвом
Курси стрільби Киів
Підземна екскурсія від вокзалу до Лук'янівки
Тир лазерний Київ
Підземна в’язниця НКВС
Аудіо екскурсія Поштова площа
Софія Київська
По вулиці Терещенківській
Києво-Печерська Лавра - частина 2
Метро Арсенальна - Батьківщина Мати
Мурали - верхнє місто
Києво-Печерська Лавра - частина 1
Від площі Льва Толстого по Великій Васильківській
Підземна річка Кадетський гай
Підземна річка Глибочиця
Підземні річки Клов і Хрещатик
Аскольдова дренажна система
Микільська дренажна система (Підземна набережна)
По вулиці Володимирській (Площа Льва Толстого - Софійська площа)
Від Майдану на Бессарабку через Липки
Від Хрещатика до Лаври по Грушевського
Майдан - Контрактова площа
П'ятиденна поїздка в Чорнобильську Зону відчуження з Києва
Групові поїздки до Чорнобильської Зони відчуження з Києва
Одноденна групова поїздка в Чорнобильську Зону
Індивідуальні одноденні поїздки в Чорнобильську Зону
Від Золотих воріт на Хрещатик
Від Бессарабської площі на Андріївський узвіз
Від залізничного вокзалу на Андріївський узвіз
Оглядова - від Золотих воріт до Верховної ради
Оглядова - від Золотих воріт на Бессарабку
Оглядова - від центру на Андріївський узвіз
Оглядова - від центру на Поділ
Від залізничного вокзалу до Подолу на фунікулері
Від залізничного вокзалу до Софії Київської
Від залізничного вокзалу на Майдан
Від Хрещатика до Лаври через парки
Від Андріївського узвозу на Поділ
Від Майдану до Липок
Від Бессарабки до Маріїнського парку
Історія Контрактової площі
Показати всі екскурсії
Квартири подобово вибирайте тут

Індивідуальні ескурсії Києвом

Кращі екскурсоводи Києва проведуть для Вас індивідуальну екскурсію українською, російською, англійською, польською, французською та іншими мовами

«Дім вдови, що плаче»: споруда із захопливою історією, або «заманка» для туристів

Є будівлі й архітектурні пам’ятки, які приваблюють виглядом, але на ділі виявляються «нічим» – ніякої цікавої легенди чи історії. Є такі споруди, повз які пройдеш і не помітиш, але потрібно трохи зануритися в їх історію, адже кожний камінь у цих будівлях оживає й захоплює в далеку подорож. А є архітектурні перлини, які приковують до себе погляди перехожих і несуть у вир своїх таємниць, загадок і історії. Саме таким є «Дім вдови, що плаче» в Києві. Фасад у стилі модерну, увінчана незвичайною скульптурою жінка, легенди, що огортають появу цієї жіночої маски на будівлі, і навіть історія самого особняка гідні того, щоб приділити йому досить часу.

З чого почалася історія «вдови, що плаче»

Особняк Аршавського – саме так називався, та й сьогодні називається цей будинок неподалік від Маріїнського палацу. Колись на його місці був невеликий старий одноповерховий будинок, викуплений купцем Сергієм Аршавським. На місці першого в 1907 році з’явився двоповерховий особняк купця. Тоді ще він не мав назви «Дім вдови, що плаче», а так і називався – особняк Аршавського, про що до сьогодні свідчать ініціали купця на фасаді – АС. Правда, так склалося, що одразу після закінчення будівництва сім’я купця була вимушена жити на першому поверсі, а другий віддати в оренду, адже всі гроші пішли на будівництво.

Після повного розорення в серпні 1913 року особняк був проданий купцеві Товію Епштейну та його дружині. Саме вона, Груня, і була єдиною вдовою, яку бачив особняк. Жінка пережила палко коханого чоловіка на 5 років. І саме з Грунею пов’язана легенда, якою манить «Дім вдови, що плаче» в Києві. Каже вона про великі страждання Груні, котра знайшла спосіб бачитися з покійним чоловіком. Для цього вона одягала спеціальну маску, привезену з індійського храму. Коли маска була на вдові, посередині лоба загорялося «третє око», що освітлювало темноту, і перед Грунею з’являвся дух її чоловіка. Коли вдова захворіла й не могла вставати, вона наказала створити маску, щоб чоловік, який приходить, міг бачити її облік і думати, що це його кохана. Після смерті серце Груні було замуроване в ту саму маску.

Ця легенда так щільно огорнула особняк, що маскарон у вигляді жіночого обличчя сьогодні більше, ніж просто оригінальне рішення архітектора. До речі, побудована споруда була за проектом архітектора Едуарда Брадтмана.

«Дім вдови, що плаче» – ілюзія чи містика?

Крім цієї легенди, тісно пов’язаної з особняком, існують інші. Вони кажуть про те, що садибу для своєї сестри, що не знайшла особистого щастя, звів В. Городецький. Інші історики розповідають про закоханих герцогиню й моряка, які ховалися в стінах будинку. Відтоді, як вони з дітьми герцогині загинули в морі, маска, що плаче, нагадує про жіночі страждання.

Але не лише такі загадкові пояснення незвичайного маскарону є в арсеналі. У ході розслідувань було зіставлено декілька історичних образів із зображенням на фасаді садиби. Одні приписували йому образ медузи Горгони, інші – птаха Алконост з картини В. Васнецова, адже за обличчям жінки чітко видно крила. Але найбільш правдоподібним стало порівняння маскарону з міфічним образом Гамаюн, також зображеною В. Васнецовим у 1897 році. Цей образ птаха, що все знає, відкриває знання про прийдешнє лише тим, хто має дар побачити його.

Здавалось би, що особливого в цьому маскароні, адже є й інші «химерні» будинки? Чому вдова так цікавить не лише туристів, а й спеціалістів з різних сфер? Аби це зрозуміти, досить побачити «Дім вдови, що плаче» в Києві під час дощу. Навіть люди з повною відсутністю фантазії зможуть помітити, як її обличчям стікають сльози. Що це – ілюзія? Магія? Чи просто добре продумана система збору та зливу дощової води?

Розкішна архітектура та відомі гості особняка

Які б таємниці й легенди не оточували садибу, не менш привабливим для кожного залишається її архітектурний стиль. Виконано будівлю в стилі модерн, про що свідчать суворі лінії, котрі пом’якшуються певною обробкою різними матеріалами. Фасад, виконаний із жовтої цегли, чудово доповнюється кованими виробами, ліпниною, а також гранітом і плиткою. Над основною лінією фасаду видніється такий нашумілий маскарон жіночого обличчя, який тільки підкреслює стиль модерн. Парадні сходи виконані з мармуру, що не може залишитися непоміченим. На кожному поверсі знаходилися кімнати, кухня й буфет. У підвалі був винний погріб і пральня.

З 1994 року стіни «гостинної вдови» відвідало багато відомих людей, зокрема Кондоліза Райс, Малден Олбрайт, а екс-президент Леонід Кучма був частим гостем у більярдній цього будинку.

Це лише крихта цікавих фактів, таємниць і загадок, які зберігає «Дім вдови, що плаче». Київ багатий на дивовижні пам’ятки, які можуть розкрити для вас ще багато невідомого. Спустившись на кінець сторінки, ви знайдете унікальний продукт, який занурить вас в історію загадкового будинку, – це аудіогід. Безкоштовна версія містить небагато основної інформації. Якщо ж хочете дізнатися те, що недоступне на сторінках книжок і інтернет-порталів, тоді платна версія чекає на вас. З аудіогідом ви отримаєте справжнє задоволення, подорожуючи розгадками й цікавими фактами створення та історії будівлі. А збадьорити вашу фантазію допоможуть унікальні фото пам’яток, які є бонусом до платної версії аудіогіда. Екскурсовод у кишені – це не тільки зручно, а й дуже захопливо!      

«Дім вдови, що плаче»: споруда із захопливою історією, або «заманка» для туристів