Будинок офіцерів

 Будівля Центрального Будинку офіцерів Збройних сил України на розі вулиці Грушевського і Кріпосного провулка вдало вписана в старовинну забудову Липок. Хоча зводити будинок почали в одну епоху, а закінчили вже при зовсім іншому режимі і в інших реаліях. Будівництво розпочали в непростий період —  у розпал Першої світової війни. Київ на той час був глибоким тилом, сюди доставляли поранених і звідси ж відправляли свіжу живу силу на фронт. Катастрофічно не вистачало молодшого командного складу, особливо у такій новаторській на той момент галузі, як військова авіація. Саме тому на території колишньої кріпосної еспланади і почалося будівництво військової школи для льотчиків-прапорщиків. Створювали проект два авторитетні архітектори —  відомий український зодчий і художник Василь Кричевський і архітектор-реставратор Володимир Пещанський. Зводити будівлю почали в 1914 році, а в 1918 році, під час нескінченних змін влади в Києві, будівництво заморозили. Зі зрозумілих причин впродовж чотирьох років встигли збудувати лише коробку.

 Після закінчення Громадянської війни та встановлення влади більшовиків, в умовах воєнного комунізму і всеосяжної кризи, місту було зовсім не до будівництва. Незакінчену споруду, що в плані нагадує букву Г, городяни почали потроху розтягувати на цеглу. Лише наприкінці 1920-х років в місті знову відновилися будівельні роботи. І ось в 1931 році за рішенням керівництва Українського військового округу недобудовану школу прапорщиків вирішили перепрофілювати на Будинок Червоної Армії і Флоту. До цього він перебував у старій будівлі на вулиці Прорізній, 17 (нині тут Молодий театр). Подібні заклади існували у всіх великих містах СРСР і, в першу чергу, були покликані вести ідеологічну та культурну роботу серед командного складу.

 Перебудовувати колишню школу прапорщиків зобов’язали архітектора Йосипа Юлійовича Каракіса, який згодом прославився в Києві багатьма цікавими роботами. Будівництво велося на базі початкового проекту, проте нову будівлю неабияк розширили і кардинально змінили. Спочатку над кутовою частиною Будинку офіцерів планували зробити вежу з куполом. Але, як і в багатьох інших проектах того часу, від неї відмовилися, ймовірно, через те, що подібна прикраса асоціювалася з церквами. Вхідну групу, яка спочатку мала бути звернена до сучасної вулиці Грушевського, розмістили на розі, що стало дуже вдалим рішенням. Простір над вікнами першого поверху прикрасили маскарони у вигляді голів червоноармійців в будьонівках.

Будинок Червоної Армії і Флоту імені Якіра. 1934 рік

 Ще до закінчення робіт архітектор Каракіс був премійований досить дивною як на теперішній час нагородою. Відповідно до наказу командувача військовим округом Іони Якіра він отримав в подарунок шкіряне "комісарське" пальто. У сучасних реаліях це виглядало б насмішкою, але тоді було символом особливої прихильності влади до зодчого. Варто сказати, що дещо пізніше Якір відіграв визначальну роль у порятунку архітектора від арешту після обвалу стелі в ресторані "Динамо". У цьому звинуватили автора проекту Каракіса, але за допомогою командувача округом йому вдалося довести, що виною всьому — прорахунок будівельників.

 Червоні офіцери отримали в своє розпорядження шикарну будівлю під час Голодомору. Будинок Червоної Армії і Флоту імені Якіра був закінчений в 1933 році. Надалі установа продовжувала виконувати свої функції, однак змінювалася її назва. З 1934 року — це Всеукраїнський будинок Червоної Армії, з 1938-го — Київський Окружний Будинок офіцерів Червоної Армії, після Другої світової війни з 1948 року — Київський окружний Будинок офіцерів. Потрібно зауважити, що будівлі пощастило вціліти під час війни: хоча її, як і багато інших будинків, замінували відступаючі радянські війська, вона не була підірвана. Саме в приміщеннях Будинку офіцерів в січні 1946 року відбувався суд над одинадцятьма нацистськими військовими злочинцями, що здійснювали злочини в окупованому Києві.

Маскарон у вигляді голови червоноармійця в шапці-будьонівці

 У 1967 році в будівлі Будинку офіцерів розпочав свою роботу Музей історії військ Київського Червонопрапорного військового округу. Це було вже друге народження військового музею в Києві. Перший заснували ще в 1910 році в приміщенні Київського художньо-промислового і наукового музею (нині Національний художній музей України). Але більшість його експонатів було втрачено в період 1917-1920 років. Радянський музей існував до розпаду СРСР і потім був розформований. Незабаром після здобуття Україною незалежності, в 1995 році, було прийнято рішення про відкриття нового — Центрального музею Збройних Сил України, який в 2010 році отримав статус Національного. Вхід до нього розташований з боку Кріпосного провулка. Частину експонатів, зброю і техніку захисників України різних часів —  від старовинних польових і облогових гармат до сучасної, що використовується у війні на сході країни, — можна побачити на відкритому майданчику Музею.