Арка Дружби народів

 Місце в парку, який зараз називається Хрещатим, де розташована «Арка Дружби народів», завжди любили кияни. Ще на початку 1880-х років цю територію орендували київські купці. У 1882 році за проектом архітектора Володимира Ніколаєва вони збудували для себе на вході до парку зимову будівлю Купецького клубу. Тепер це Національна філармонія України. Відтоді парк став називатися Купецьким садом. Купецтво не шкодувало грошей і вклало чималі кошти в його благоустрій. Парк розпланували, привели до ладу зелені насадження та проклали алеї. При цьому «чиста» публіка могла відвідувати його в денний час безкоштовно, а ввечері плата за вхід складала 40 копійок. Тут проводилися концерти симфонічної музики. Їх було зручно слухати, влаштувавшись на літньому майданчику з раковиною-естрадою, серед квітів і скульптур античних богів. Окрім відкритого майданчика в центрі саду, Володимир Ніколаєв спроектував будівлі літнього клубу та літнього театру. Вони розмістилися в кінці головної алеї перед відкритим простором. Звідти відкривався чудовий вид на Труханів острів і лівобережжя, яке тоді відносилося до Чернігівської губернії.

Літній майданчик з черепашкою-естрадою в Купецькому саду. Листівка 1900-х років

 Після революційних подій 1917 року і Громадянської війни все, крім природної складової, в парку змінилося. Він отримав нове, співзвучне часу ім'я - Пролетарський сад. Скульптури прибрали, а раковину-естраду використовували у якості трибуни. З неї читали лекції та розповідали про світле комуністичне завтра простому людові, що займав лави амфітеатру. На початку 1930-х будівлю колишніх Купецьких зборів передали під Палац піонерів і жовтенят. Її добудували, а парк знову перепланували і назвали Садом піонерів. Грошей витратили чимало. Ціла група архітекторів працювала над проектами нових павільйонів і скульптурних прикрас. Тоді ж в центрі оглядового майданчика зробили  фонтан з бетонною фігурою симпатичного слоника.

 Під час нацистської окупації Києва в 1941-1943 роках, зрозуміло, про жодних піонерів не йшлося. Шикарну будівлю Палацу піонерів нацисти переробили на клуб для німецьких офіцерів. А за парком ніхто не доглядав.

Фонтан-Слоник. 1955 рік

 Після звільнення Києва, проектуючи новий Хрещатик, довго думали, як реконструювати площу перед входом до зеленої зони. Лунали думки, що будівля колишніх Купецьких зборів, не відповідає сталінському ампіру. Її слід знести, а вхід до парку, головну алею й оглядовий майданчик повністю переробити. На щастя, руки до цього тоді не дійшли, і до 70-х років Фонтан-слоненя прикрашав парк, якому повернули назву Піонерський. Слоник постійно потрапляв до об'єктивів фотографів-любителів, оскільки киянам подобалося позувати на його фоні.

Скульптор А.П. Скобликов серед робітників під час будівництва монумента. Початок 1980-х років

 Втім, нічого вічного на світі не буває. Наприкінці 70-х років напередодні державних свят - ювілеїв жовтневої революції та створення СРСР - вирішили ще й помпезно відсвяткувати надумане 1500-річчя Києва. На це було виділено чималі кошти та розроблено безліч проектів реконструкції та будівництва. Саме тоді й згадали про оглядовий майданчик в Піонерському парку. Його вирішили використати під монументальну композицію з велетенською аркою, яку було б видно здалека. Щоправда, варто зазначити, що видовий майданчик вже давно потребував сучасного оформлення. Та й бетонний слон застарів, оскільки термін життя матеріалу, з якого він був зроблений, має свої межі.

 Монумент, що символізує «возз'єднання України з Росією», розробили та реалізували скульптор О. Скобліков і архітектори І. Іванов, С. Миргородський, К. Сидоров. У центрі ансамблю стоїть бронзова скульптура заввишки 6,2 метри, що зображує російського й українського робітників. Вони тримають над головами на витягнутих руках стрічку з величезним радянським орденом «Дружби народів». До них звернена ще одна скульптурна група, виконана з граніту, яка відтворює події Переяславської Ради 1654 року. У центрі цієї композиції - український гетьман Богдан Хмельницький і російський боярин Василь Бутурлін. Велетенська арка заввишки 30 метрів і завдовжки 70 метрів мовби сполучає учасників багатовікової спільної історії. Кияни з моменту відкриття монумента в 1982 році придумали йому безліч назв. Починаючи від нейтральної – «Веселка», іронічної – «Пам'ятник загиблому велосипедистові» до «Ярмо», що має яскраве політичне забарвлення, з натяком на «вічну дружбу», якій, як відомо, прийшов кінець 2014 у році.