Введенський монастир

 Засновницею Введенської жіночої громади була Матрона Олександрівна Єгорова (1810-1878 рр.), вдова капітана Івана Єгорова, який загинув під час оборони Севастополя в роки Кримської війни (1853-1856 рр.). Після смерті чоловіка Єгорова переїхала до Києва, де стала прихожанкою Ольгінської церкви. Починаючи з 1860 р., один за одним вона скуповувала приватні будинки на Печерську. У московського купця першої гільдії  М.Т. Смирнова вдова викупила велику ділянку з будинком і садом за адресою: вул. Московська, 40Б. Дерев’яний маєток був яскравим зразком міського опрічного будинку, в літературі того часу будівля згадувалася як «старопечерський» будинок.

Житловий будинок на вулиці Московській, 40Б

Графічна таблиця, складена Л.Т. Сакович. 1954 р. Будинок після реконструкції 1990 р.

 У січні 1876 р. Єгорова здійснила найбільш грандіозну купівлю – це був будинок з флігелем і просторою круглою залою на перехресті Рибальської і Московської вулиць. Пізніше було придбано інші будівлі, землю і двір загальною площею 1100 квадратних метрів. Разом за всю цю нерухомість Єгорова сплатила 25 тис рублів сріблом. В підсумку вона стала власницею низки будівель, що займали цілий квартал на Печерську: від вул. Рибальської до вул. Різницької.

 На поч. 1878 р. Матрона Єгорова, знаходячись у Санкт-Петербурзі, заповіла все своє нерухоме майно Введенській громаді. Нерухомість загальною площею близько 5000 кв. метрів, особисті речі та 21 тис. рублів. Напередодні смерті Матрона Олександрівна прийняла таємний постриг і мирно відійшла до Бога 9 березня 1878 р. Її останки були передані до Києво-Введенської громади і поховані в нижньому храмі-усипальниці. Храм освятили на честь Дмитра Солунського, небесного покровителя преподобної Димитри.

Матрона Олександрівна Єгорова. Фото 70-их рр. ХІХ ст.

 Після смерті меценатки, її наступниця монахиня Євфалія, в миру Лебедєва, облаштувала головний храм Введенської громади. Він мав вигляд ротонди в кам’яному дворі. У суміжних корпусах розмістилися канцелярія громади, келії ігумені та декількох сестер.

План Введенського храму. Креслення. Обробка О. Пламеницької. 2003 р.

 Багатоярусний іконостас для Введенського храму власноруч створив відомий петербурзький художник В.М. Пешехонов. Він настільки пройнявся своєю роботою, що приїхав до Києва, щоб особисто керувати процесом його встановлення. Освячення храму відбулося 14 листопада 1878 р.

Через чотири роки за підтримки меценатів у громаді було зведено трьохярусну шатрову дзвіницю. Над проектом працював єпархіальний архітектор В.М. Ніколаєвський. У вересні 1884 р. на третьому ярусі дзвіниці розмістили три мідні дзвони вагою 1638, 819 та 200 кг. Меценатка С.Р. Дівицька заплатила за них 3 тис. рублів.

Дзвіниця Введенського монастиря. Фото ХІХ ст.

 Введенська релігійна громада була, в деякій мірі, перехідною організацією, своєрідною школою монахів. Вона не була монастирем в прямому значенні цього слова. Громадський статут не змушував сестер до постригу, але, тим не менш, зобов’язував їх зберігати обітницю безшлюб’я. Через 23 роки, 30 квітня 1901 р. Введенська громада отримала статус жіночого монастиря гуртожиткового типу. Ініціаторами такого перетворення стали мешканці громади, які подвизаючись більше 20 років, виявили бажання прийняти постриг.

 При цьому Святіший Синод враховував достатнє матеріальне забезпечення громади, що на поч. ХХ ст. збільшилось майже в три рази. Так, у Київській конторі Державних Банків зберігся основний капітал громади на суму 60 тис. рублів. Щорічні прибутки у вигляді відсотків складали 2280 рублів. Будинки, що здавалися в оренду давали прибуток в розмірі 6500 руб. Прибутки від всіх вище згаданих активів дозволяли ігумені Клеопатрі, в миру Пономаревій (1892-1913), безбідно утримувати 118 мешканець обителі.

Ігуменя Феофанія (Шишова) (1913-1926 рр.).

 У радянські часи у монастиря були вилучені церковні коштовності, які передали на збереження в новоутворений історико-культурний заповідник «Києво-Печерська Лавра». Під тиском органів радянської влади багато сестер залишили обитель. До 1929 р. нараховувалось 56 сестер, хоча 10 роками раніше в монастирі проживало 140 жінок.

 21 квітня 1935 р. Введенський монастир було закрито і монахині були змушені піти. В приміщеннях монастиря розмістили військову частину, а іконостаси демонтували. Ікони передали на збереження до Києво-Печерського заповідника. У 1936 р. радянська влада зруйнувала монастирську дзвіницю.

Сестри Свято-Введенського монастиря. Фото 1930-их рр.

 У жовтні 1941 р., під час нацистської окупації Києва, Свято-Введенський монастир відновив своє існування. Разом з ігуменею Єлевферією, в миру Прудько, до монастиря повернулося близько 70 монахинь і послушниць. Але вже через три роки їх було більше ста. У кількісному співвідношенні обитель займала третє місце після Покровського і Флоровського монастирів.

Іконостас Введенського храму. Фото 1950-их років.

 У лютому 1960 р. у газеті «Київська правда» була опублікована провокаційна стаття «У святій обителі». Зміст статті був переповнений образами особистості ігумені та пронизаний звинуваченнями в контреволюційних злочинах. Ігуменя та мешканці обителі написали скаргу до редакції газети, вищому церковному і державному керівництву. Вони вимагали заперечити вказані неправдиві факти через пресу. Всі ці спроби були марними – 19 липня 1960 р. вийшло розпорядження переселити монахинь до Покровського монастиря. Таким чином, Введенська обитель була ліквідована, а мощі монахині Димитри поховали на Звіринецькому кладовищі.

Введенська обитель до реставрації. Західний фасад будівлі. Фото 1992 року.

 У 1992 р. розпочалося нове відродження святої обителі. Введенський парафіяльний храм, що був покинутий з 1960 р., а також два прилеглих приміщення були передані Українській Православній Церкві. Згідно рішення Святішого Синоду від 6 грудня 1996 р. недіючу обитель перетворили на чоловічий монастир. Його намісником призначений монаха Києво-Печерської Лаври ігумена (нині єпископ) Даміана - Давидова.

 16 вересня 2008 р. засновниця Введенського монастиря монахиня Димитра приєднана до лику святих Української Православної Церкви. Її нетлінні мощі і сьогодні зберігаються в крипті під головним храмом монастиря.

Чудотворна ікона Божої Матері «Призри на смирение» і чудотворний відбиток її образу.

 Головною святинею Введенського монастиря є чудотворна ікона Божої Матері «Призри на смирение», історія якої починається ще в XV ст. Один із зразків цієї ікони до монастиря передала схимонахиня Феодора в липні 1993 р., яка зберігала в себе образ 55 років.

 Цей рік став новою віхою в історії Введенської обителі. Образ Богородиці, названий «Призри на смирение», чітким малюнком відобразився на склі, що прикривало ікону, не торкаючись її. Вчені, які проводили дослідження образу на склі, визнали його нерукотворним.